Усі мешканці дому звикли, що квартира на другому поверсі пустує вже кілька років.
Колись там жила сім’я поважних лікарів, але ті давно вийшли на пенсію і переїхали в село на дачу.
Тож ніхто навіть не помітив як туди заселилася самотня жінка. Сама вона була теж непримітною панянкою, яка кудись ішла з самого ранку і поверталася пізно ввечері.
У її сусідки, баби Галі на той світ відійшов чоловік. Разом вони пробули 40 років. Мають трьох дітей. Усі розкидані зараз по світу, тож про матір геть не згадують.
Зателефонують раз на місяць – і то добре. А про те, щоб приїхати в гості, навіть мова не йде. Але Галина сама молодою колись була. Усе розуміє і на дітей не гнівається
Прикро старенькій тільки, що з батьком попрощатися ніхто з діток так і не приїхав. Так за рік жінка злягла з недугом. З ліжка майже не підводилася, хіба що потреба в тому нагальна була.
І ось одного дня задрімала Галина, дивлячись телевізор. Як раптом чує, що хтось її за плече смикає.
-Вставайте. Чуєте?
Старенька не на жарт перелякалася. Зірвалася зі сну і побачила перед собою незнайому жінку.
-Ти хто така? Звідки в мене у квартирі взялася?
Дівчина зніяковіла.
-Я з квартири навпроти. Недавно заїхала туди. Поверталася з роботи, а у вас двері відчинені. Подумала, щось сталося.
-Яка сусідка?
-Ваша. З квартири навпроти.
– Напроти… А що тобі треба?
-Зайшла подивитися, чи все добре. Їсти хочете? Бачу ви сама. Можу вам принести щось.
Галина хотіла було заперечити, а тоді задумалася. І справді їй допомога знадобилася б… В домі підмести, постіль поміняти, їсти приготувати.
– Квіти полити можу. Ви їх востаннє коли підливали?
– Та що мені з тих квітів… Ти мене глянь. От з чого тут починати треба.
– А діти ваші де? Маєте рідних яких?
– Дітям своїм була потрібна, поки вони не виросли. А тепер сама.
-Прикро, але у більшості так. Але вернуться ще ваші діти і до себе вас заберуть.
– Тобі звідки знати?
– Я в лікарні працюю. Не такі історії чула. Вставайте, я вам поможу помитися, нагодую…
Відтоді сусідка часто провідувала бабу Галю. Допомагала їй на ноги стати. І з часом це дало непогані результати.
Уже через рік Галина почувалася значно краще. Тепер і вазони у неї цвіли на підвіконні, і постіль сама міняла, і навіть їсти могла собі приготувати.
Тим часом один із сусідів старенької загульбанив. То був сором всього двору. Такий молодий парубок, освіту вищу має, в суді працював. А тепер що? Не просихає навіть. Все з того почалося, що батьків у нього не стало. Ще молодша сестра у нього залишилася. І здавалося б, жити і жити… Та де там…
Була у нього наречена, але й та з-під вінця втекла, коли кавалер до чарки прикладатися почав.
Гріх сказати, що за сестричкою Богдан не дивився. Яку копійку заробить, то в дім несе. Тільки спершу половину проп’є, а решту сестрі на життя.
І ось останній тиждень щовечора тільки й бачать, як Богдан ледь на своїх двох додому плететься.
Якби не сусіди, то давно б сестру його органи опіки забрали.
Так одного разу по сходах і не дійшов. Упав і заснув на них. А пора була ще доволі холодною. Якби не сусідка зверху, то так і не поміг би ніхто молодикові.
-Ти хто така? – розплющив очі Богдан.
-Сусідка. Ходи доки не замерз. Тебе сестра вдома чекає.
– Яка сусідка?
– Зверху. Пішли, тобі ще жити і жити. Глянь, який дужий. Женишся скоро, донечку Даринку роститимеш.
– Яку Даринку?
Але сусідка так нічого й не пояснила.
Всю ніч тоді його сестра проплакала. А незнайомка, яку Богдан так і не зміг упізнати, заспокоювала дитину.
Соромно зранку хлопцеві стало. Вирішив, що час зав’язувати з цим ділом.
Ясна річ, що за день не вдалося, але вже за рік Богдана було не впізнати. За сестрою доглядає, на роботу влаштувався, пити цілими днями перестав.
Якось вирішив зайти в гості до сусідки, яка життя йому, вважайте, перекинула з ніг на голову. Стукав-стукав, але ніхто так і не відчинив. Дивно було хлопцеві. Наче ж та квартира, а з-за дверей ні звуку.
На звук стукоту виглянула жіночка із сусідніх дверей.
-Тобі чого, Богдане?
-Сусідку не бачили?
– Переїхала наче. Два тижні тому. Попрощалася з бабцею Галею і поїхала. Славне дівча було. Усім помагала і нічого натомість ніколи не брала. Таких тепер дуже мало.
Богдан погодився. А вже через кілька місяців зустрів своє кохання. Побралися. Народилася донечка. Жінка Даринкою назвала.
Тим часом Галина поралася на кухні, як у двері постукали.
То були її діти. Ось так без попередження… Вперше за стільки років. У синів зараз з фінансами налагодилися справи, просять маму до когось із них переїхати. Мовляв, так буде спокійніше та й їздити до неї далеко не треба буде.
Жінка аж розгубилася.
– Ми, мамо, до святого місця їздили нещодавно. Ось тобі привезли подарунків.
Син простягнув матері ікону і Галина ледь дар мови не втратила.
Обличчя святої таке знайоме. І кого ж вона їй тільки нагадує..?
Так і сушила старенька голову, зіставляючи факти і дивуючись з висновків…
А ви вірите у допомогу вищих сил?
Або ж опираєтеся тільки на власні?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!