Я росла без тата. Жили ми бідно. Мама працювала вчителькою у школі. А я вивчилась на косметолога-візажиста.
Нещодавно у моєї мами виявили рак. Ми почали збирати кошти. Я шукала підробітки. Мамині колеги по роботі з жалю до мене допомогли влаштуватися в салон краси. Я дуже старалась догодити клієнтам, працювала понаднормово і скоро стала непогано заробляти.
Згодом я дізналась, що моя подруга Аліса виходить заміж. Вона попросила створити їй образ і обіцяла розрахуватись після весілля.
– Розумієш, у мене зараз багато витрат. А весілля має бути на рівні.
Я зробила їй зачіску, макіяж, наростила вії. Подруга захотіла манікюр під колір сукні. Аліса виглядала дуже ефектно. Я була задоволена таким результатом! Подруга сяяла від щастя і обіцяла скоро повернути кошти. Добре, що мені вистачило розуму взяти з неї розписку. На 5 тисяч.
Сума немаленька для мого становища. Три місяці я терпляче чекала. Потім подзвонила Алісі:
– Я в лікарні, нічого серйозного – перелом, гроші пізніше віддам, сама розумієш.
Іншим разом вона плакала в трубку і сказала:
– Коля хоче від мене піти. Ми дуже посварились. Зараз не до твоїх боргів.
Я передзвонила ще за два тижні. Не відповідає. Ще через місяць – поза зоною. Пішла з цієї розпискою до поліції. Там порушили справу, знайшли Алісу і в судовому порядку змусили виплатити і борг, і судові витрати. Вона таку істерику влаштувала:
– Ти мені не подруга! Жалію, що стільки років дружила з тобою!
– Та і не потрібні такі друзі, які весілля справляють з чужого гаманця!
Передзвонила її мама і сказала:
– Та ви з Алісою дружили ще зі школи! А ти звернулась в поліцію через нещасні 5 тисяч?
Для моєї мами важлива копійка. Друзі ще знайдуться, а мама – одна.