Микола завжди подобався моїй мамі. Звичайно, я теж його кохала. Дуже розумний та культурний. Він був сином заможного бізнесмена, а я проста собі дівчина, донька поштарки.
Та він мене щиро покохав, дуже гарно залицявся. Я погодилась вийти за нього. І все було, наче в казці, шикарне весілля, дорога сукня і квартира в подарунок від його батька. Та даючи нам ключі свекор сказав дивні слова:
– Це не подарунок, а плата за онуків. Так що не затягуйте! – Це було, наче жартома, але все ж лякало.
Та після одруження Микола й справді наполягав, аби ми народили дитину. Я проти не була, хоча й не планувала так відразу. З кожним місяцем свекри все наполегливіше розпитували:
– Ну що, коли? А може до лікаря сходити?
– Та ви на мене так тиснете, що я увесь час в стресі перебуваю. Хіба ж це корисно? – не витримала я.
Не знаю, що було б, якби я не завагітніла. Мабуть, примусили б Миколу розлучитися. Та я народила, ще й відразу двійню. Чоловік за це мені автівку подарував, звичайно, не без допомоги свого тата.
Так я поринула в домашні клопоти, а Микола зайнявся кар’єрою. Він не хотів все життя залежати від батька. Тож відкрив власну справу. У нього був справжній талант, справи швидко йшли вгору.
Та коли хлопчикам було по 10 років я дізналась неприємну новину. Мій Микола мав серйозні стосунки на стороні. Він зустрічався із зовсім молодою дівчиною, яка прийшла на стажування в його компанію. Все досить банально, погодьтеся.
Коли я розповіла мамі, її реакція мене вразила. Ненька спокійним голосом сказала:
– Ну, невже ти думала, що такий чоловік, як Микола буде вірним все життя?
– Та, я ж думала він кохає!
– Доню, будь мудрішою. Вдавай що не помічаєш. Згодом він її покине.
Але я так не могла. Забрала дітей і поїхала. Згодом мені зателефонував свекор:
– Ну, нащо ти ці концерти влаштовуєш?
– А як я маю поводитись?
– Заспокойся, подумай, кому ти потрібна з дітьми. Що робитимеш без грошей? Хочеш, я тобі заплачу, тільки не розлучайся!
– Не треба мені ваших грошей, – сказала я і кинула слухавку.
Я продала єдину власність, яку мала – автівку і винайняли квартиру на пів року. Решту грошей відклала. Планувала піти на якісь курси, здобути професію.
Врешті я так і зробила. Зайнялась інтернет-рекламою, і зовсім скоро вже почала отримувати замовлення і заробляти. Діти ходили до школи, все було добре. Колишній сплачував аліменти, щоправда, досить смішні, враховуючи його статки. Та він жодного разу не з’явився, не приїхав побачити синів.
І ось, минуло два роки, я поверталась додому і побачила біля під’їзду Миколу. Він мав поганий вигляд, схуд.
– Можна з тобою поговорити!
– Я вже думала, що ти хлопців схотів побачити.
– Зрозумій, зі мною щось дивне коїлося. Я зовсім головою не думав, все б віддав, аби повернути вас.
Я слухала його та не розуміла, що ж він тепер хоче. Я досить самостійна, нащо мені ставати знову на ці граблі. Тим паче я зустрічалась з дуже хорошим чоловіком, який мав серйозні наміри. Я розповіла про те, що сталося, мамі.
– Ти мусиш пробачити! Чужий твоїх дітей не любитиме!
– Чого ти так думаєш?
– От повір! Краще повернись до колишнього. Ви вінчані, Бог казав пробачати.
Тоді я не хотіла й чути про це. Повернулась до свого життя. Та з Миколою ми й надалі спілкуємось. Тепер він приїжджає до хлопців, намагається налагодити стосунки, хоча сини й ображені.
У мене зараз все чудово. Та я дедалі частіше задумуюсь, як все ж краще вчинити?
Пробачити колишнього чи будувати стосунки з іншим чоловіком?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!