Я вже 15 років живу та працюю в Італії, місто Болонья. Там я зустріла свого коханого Флавіо. Ми познайомилися на роботі, я тоді працювала в одної сеньйори, а він жив якраз у сусідньому будинку. То він мені допоможе важкі пакети з продуктами занести всередину, завезе до лікарні чи у магазин, вийде на прогулянку, коли я песиків сеньйори вигулювала.
Він дуже добре знав російську мову та помалу вчив мене італійської. Ми досить багато часу проводили разом, коли моя сеньйора не завантажувала роботою. Флавіо мені дуже сильно подобався. Такий мужній, красивий чоловік у літах, досить розумний та має відмінне почуття гумору.
Рік тому не стало сеньйори. Я спершу думала шукати десь іншу роботу та переїжджати геть. Але Флавіо зізнався мені у коханні та навіть запропонував переїхати до нього жити. Мовляв, не уявляє без мене своє життя, готовий піти за мною на край світу. Тому я вирішила вже потурбуватися про своє особисте життя. Хоча мені вже майже під 50, але гадаю, що ніколи не пізно зустріти своє щире кохання.
У Болоньї завжди багато туристів і я знайшла підробіток в одному готелі. Приходжу на денну зміну, працюю з 8 ранку по 15 годину, а потім йду додому. Флавіо взяв на себе фінансові обов’язки. Він купував моїм дітям та внукам продукти, пересилав все в Україну. Син Флавіо від першого шлюбу часто заходить до нас у гості на вечерю, я готую його улюблену лазанью. Ми часто утрьох навіть виходимо на прогулянку та купуємо джелатто. Це типу як місцеве морозиво у італійців.
Хоча ми з Флавіо не були заручені та офіційно не розписані, але я почувалася з ним, як за кам’яною стіною. От справжній чоловік, який готовий захищати свою кохану. І він досить швидко знайшов спільну мову з моїми дітями та внуками, ми кожного вечора телефонували до них у Скайпі. Флавіо висилав їм на свята модні речі, дорогі напої, а внукам багато іграшок. Виходило десь дві величезні коробки, які ми ледь запихали в автобус.
На різдвяні свята ми вирішили поїхали до України. То ж родинні свята, ще й така ситуація в країні, що хочеться бути разом.
На 6-7 січня ми поїхали до старшого сина у Тернопіль, а 18-19 були вже у доньки в Луцьку. Однак, Флавіо не був задоволений такими святами. Його дуже бентежило фінансове питання.
Наприклад, у моїх онуків останні айфони 13 моделі. В Україні вони коштують майже тисячу доларів! Звісно, це все було придбано на мої кошти, які пересилала їм. Але ж мені нічого не шкода для онуків! Тільки от Флавіо дорікав, що для малих це надто дорогий подарунок і вони не будуть це цінувати.
А у сина була нова машина, Лексус. Модель не з дешевих, майже 30 тисяч доларів коштує. Ще й невістка має дорогу косметику італійську, чобітки модні, шубку та сумочку.
Коли ми поверталися вже до Болоньї, то Флавіо вирішив зі мною серйозно поговорити:
– Ти ж розумієш, що твої діти дуже безвідповідальні та марнотрати!
– Це ти про що?
– Ну звідки у них гроші на дорогу машину та речі? Це ти їм надсилала гроші зі своїх заощаджень.
– Так це ж мої діти та онуки, я не можу їх залишити…
– Але вони вже дорослі! Вони марнотрати! Від тебе хочуть тільки грошей. Ще на старості років ти їм будеш не потрібною та вони проженуть тебе з будинку.
Я дуже образилася на Флавіо. Адже це мої рідні діти, я хочу їм якось допомогти. Ну бо зараз в Україні така проблема з роботою, моїй доньці зарплату урізали, син взагалі хотів на заробітки їхати, але його за кордон не пустять.
А ще мене дуже насторожила фраза Флавіо про мою старість. Невже він не хоче зі мною прожити, а планує вигнати до України? Бо його слова про старість прозвучали як натяк.
Та і я дійсно не знаю, чи діти мене потім приймуть додому. Раптом Флавіо має рацію?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!