Мені 27. За роки життя я зрозумів одну істину. Любов батьків – то велике зло! Саме через них я нещасний. Хоча друзі кажуть “у тебе гарна робота, кохана жінка та дитина”. Однак, то тільки ілюзія.
Ще з малечку мама бігала за мною, як та курка-насідка. Без неї я не міг кроку ступити. Вона сама мені готувала їсти, вибирала одяг, водила до школи. І це мені було вже 10 років. Коли ми з однокласниками хотіли кудись піти – то мама через кожні 5 хвилин телефонувала і запитувала “а де ти є?”.
На шкільні екскурсії вона також їздила зі мною. Ще й сідала поруч. Тому однокласники почали наді мною глумитися. Всіляко обзивали “каблуком”, “матусиним синком”. А коли про це дізналася мама, то почала всім телефонувати. Як мені тоді соромно було, тиждень не ходив до школи. Удавав, що захворів.
Після 11 класу я мріяв поступити у поліцейську академію. Навіть потайки відніс документи і написав екзамени. Але мама про це дізналася, пішла в академію і забрала мої документи. Ще й такий скандал влаштувала, кричала на декана, погрожувала йому в’язницею. Ну ви собі це можете уявити? Добре, що за мною в туалет не ходила і те місце не підтирала.
Тому я поступив на юриста. Мама все літо мені торочила, що бути юристом – це дуже поважно та вишукано. Навіть після пар мене зустрічала та розпитувала за викладачів, за одногрупників. Раз я після пар пішов до свого одногрупника, він запросив на дискотеку. І через годину мама там була! Осоромила мене на весь університет, бо, бачте, ті поганці хотіли мене споїти.
У 20 зустрів Лізу – красива, розумна дівчина. От я настільки в неї закохався, що думав про весілля та родину. Вона була не місцева, приїхала на навчання з невеличкого села. Але зуміла поступити на державне місце, ще й отримувала підвищену стипендію та працювала репетитором.
– Ти оце хочеш собі за жінку взяти? Мати Василева, сину, ти знущаєшся з мене? – кричала мама, коли я їй показав фото Лізи.
І через місяць ми розійшлися. Ліза сама не витримала тиску зі сторони моєї мами. Вона їй постійно писала образливі повідомлення, телефонувала, казала, що ми не пара. Я намагався зберегти наші стосунки, але нічого не виходило.
Зараз я працюю адвокатом у маминого знайомого. А ще одружений на його доньці, Христині. Мама тоді сама наче “підклала” жінку під мене. А я вже просто нічого не хотів та погодився на весілля. У нас є донечка, Ангеліна, їй 3 роки.
Друзі кажуть, що я щасливчик. Маю таку круту роботу, отримую велику зарплату. Є гарна жінка та донька. А мене від такого “щастя” аж верне. Часто затримуюся на роботі до пізна, аби не проводити час з Христиною. Можу навіть на вихідних навмисне поїхати в офіс.
Думав про розлучення, чесно. Однак, з чим я залишуся потім? Роботи нема, грошей не буде. Я не зможу навіть купити чи орендувати окреме житло від мами чи жінки.
Якось я вирішив про це серйозно поговорити з мамою.
– То я ще винна? Ти такий егоїст! Я заради тебе зі шкіри лізла, постійно захищала, догоджала, а ти зараз мені претензії ставиш?
Потайки від всіх я ходжу до психолога. Але він також не може нічим зарадити. Я почуваюся таким розбитим та нещасним.
Тому прошу всіх батьків – не залюблюйте так своїх дітей. Бо ви їм спокійно навіть дихати не даєте.
Ви погоджуєтеся з думкою нашого читача? Чому?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!