Ти повинна відпустити мене і продовжувати жити далі. Ти не можеш більше жити минулим

Він помер весняного дня. Знаєте, тоді, коли сонце світить особливо яскраво. Він присів на лавку і закурив. А тромб вже чекав. Він почав свій невблаганний рух. Чоловік затягнувся і піднявши голову, подивився на таке сліпуче світило. Потім озирнувся і побачив, як прекрасні весняні листочки посміхнувся. А потім він помер.

Просто заснув. Так і не зрозумівши, що сталося. Кажуть, є особливі ангели, які стежать за цим. У них є список, до якого внесено імена людей, за яких вони відповідають. І вони дають їм піти особливо тихо, спокійно і непомітно. Вони забирають їх туди, де вони і повинні бути.

А дружина і двоє дітей залишилися. І кіт. Старий, великий, чорний кіт. Який тепер весь час проводив у кріслі, де любив сидіти його господар.

Так пролетіло два роки. Вона працювала на двох роботах і намагалася не думати. Не згадувати. Але кожен раз, лягаючи спати, думала про нього. Думала, як би могло бути якби не той клятий тромб.

І тоді їх старий кіт прийшов. Рівно через два роки. День у день. Він забрався на ліжко і ліг поруч. І вона негайно заснула. І побачила його. Чоловіка. І страшно зраділа. І вони провели час разом до самого ранку. І говорили, говорили, говорили. А перед розставанням він пообіцяв, що прийде і завтра вночі.

І чорний кіт знову прийшов і ліг поруч з нею. І вони знову зустрілися. Вона вже розуміла, що це саме їх старий кіт допомагає їй побачити. І не знала, як віддячити своєму котові. А той не реагував ні на які її загравання, і як раніше спав весь день в улюбленому кріслі свою господаря.

Так пройшов місяць. І на тридцять перший день, коли вони поговорили, чоловік взяв її за руку і посміхнувся.

– Я сьогодні прийшов останній раз, сказав він.

 Ні, ні. Відповіла вона, я не хочу. Залишся, будь ласка. Адже мені так добре зараз. Не залишай мене.

Вона заглядала йому в очі.

– Ти повинна відпустити мене, відповів він. Повинна відпустити і продовжити жити далі. Я так хочу. Ти не можеш більше жити минулим. Ти повинна йти далі.

Вони ще довго говорили. І на прощання він міцно обняв її і сказав.

– А я завжди буду тут. І він доторкнувся до її серця. Завжди.

Пошепки

І зник.

Вона встала вранці і провівши дітей в школу ходила по квартирі, все не розуміючи куди подіти себе і чим зайнятися. Поки не помітила, що крісло чоловіка порожнє.

Вона зауважила, що зник її, а вірніше їх, старий чорний кіт.

Вона обшукала всю квартиру і одягнувшись вийшла на вулицю, сподіваючись, що той просто вислизнув за двері і сидить біля входу в під’їзд. Вона дуже довго шукала його, але так і не знайшла. І втомившись присіла на сходинки біля дверей.

Вона не знала, що сказати дітям, коли вони прийдуть зі школи. І тут її погляд впав на чоловіка, що сидів зліва від неї.

Він сидів спиною до неї, схилившись над чимось. Потім повернувся і вона побачила відкрите обличчя і сиву чуприну.

– Ось, знайшов. Заліз до мене на ногу і не хоче йти, посміхнувся раптом сивий чоловік. Він простягнув їй праву руку, і вона побачила в його долоні малесеньке чорне кошеня.

– Не знаю, що з ним робити, знову посміхнувся чоловік якось винувато.

– Дайте мені його, будь ласка, попросила вона. Для мене це дуже важливо.

Вона взяла з його рук пухнастого малюка і пригорнула до себе. Потім озирнулася і сказала:

– Ходімо. Я вас чаєм пригощу.

Кошеня тихенько муркотіло і посміхалося.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

I
Adblock
detector