Мені 35 років, і донедавна я вважала свій шлюб ідеальним, поки одного разу чоловік не прийшов і не сказав мені те, чого я ніколи не чекала почути.
– Сядь, Ларисо. Я маю до тебе серйозну розмову, — сказав він.
– Ти мене лякаєш. Щось трапилось? – насторожливо запитувала я.
– Я від тебе йду, Ларисо. Так склалось, що у мене є син, якому потрібен батько, — спокійно говорив Ігор.
– Що? Який син? Чому ти говориш про це так спокійно? Жартуєш?
– Ні, все серйозніше, ніж ти думаєш.
Того вечора Ігор зібрав свої речі та пішов. А я ще довго плакала і думала про те, чому так сталося.
Коли ми одружувалися, Ігорю було всього 22, а мені 20. Тоді ми ще були дуже юні, тому дітей не планували, вирішили, що краще спочатку встати на ноги. Тепер, коли це нарешті нам вдалося, Ігор мене залишає і йде до іншої сім’ї. До того ж свекруха, яку я так любила, в тій ситуації за мене навіть не заступилася.
– Ірино Миколаївно, скажіть своєму сину щось? – просила я свекруху.
– Пробач, Ларисо, я давно хочу онуків, а тут дізналась, що у мене є рідний онук, тому повністю підтримую Ігоря, і вважаю, що дитина справді має виховуватись у повноцінній сім’ї.
Як мені важко було таке чути від неї. Тепер я картаю себе тим, що затягнула з плануванням дитини. Усі подруги й навіть мама кажуть мені, що я сама винна в тому, що чоловік від мене пішов. А ви як вважаєте? Зараз я не знаю, що мені робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!