Початок історії ТУТ
Надя вирішила кинутись у прірву своїх почуттів, своїх емоцій.
– Ти щаслива Лєрка. Іван он як тебе любить, мало на руках не носить, а за мною натовпи бігають, але несерйозно ставляться – зізналась якось Надія подрузі.
– Ти ще просто не знайшла того єдиного..
А вона знайшла. Знайшла, та боялась в цьому зізнатись! Адже непомітно, маленькими кроками, але вона закохалась у хлопця своєї подруги. Принаймні їй так здавалось. А, можливо, це лиш почуття неповноцінності зіграло поганий жарт. Дівчина звикла отримувати все, що хочеш і навіть більше. А тут у Лєри є все, що їй треба. Вона не хотіла їй програвати.
Надя ставала дедалі мовчазнішою. Менше розмовляла з подругою. А та й не помічала, вона все десь в хмаринках літала. Їй навпаки, так навіть краще було, аже тепер вона більше часу може присвятити коханому.
Наближався день святого Валентна. Свято для парочок. Сердечка, валентинки, поцілуночки.
Це все чекало Лєру. А от Наді доведеться сидіти в гордій самотності. Ясна річ, що подругу вже не покличе нікуди. Їй хлопець тепер важливіший.
Звісно, Надя без пропозицій щодо побачення не залишилась.Та вона від усіх відмовилась. Не хотілось їй, та й настрій був паршивий.
Дівчині потрібен був лише Іван. Вона й не помічала, як думала про нього все частіше і частіше. Їй хотілось більше його “випадково” зустрічати, десь пересікатись, поговорити… Але тут і друга сторона медалі була – Надя розуміла, що ці почуття, окрім болю і розчарування їй нічого не принесуть. Та зробити з собою нічого не могла. Як то кажуть, серцю не накажеш…
Іван, звісно, не міг не помітити грайливих поглядів, дотиків до рук, слів, які призначались йому. Хоч і вважав це дуже дивним.
Найкрасивіша дівчина факультету, до того найкраща подруга його дівчини, з купою залицяльників – що ж вона може від нього хотіти?
Надя Івану подобалась. Навіть дуже. Ну а як вона може не подобатись? Її зовнішність причаровувала будь-якого чоловіка. Але це нічого не означало. Вонга була для нього як красива картинка з Інтернету. Кращої, ніж Лєра для нього не було. Її він полюбив за душевну красу. А це найголовніше, що може бути в хороших стосунках.
14 лютого ввечері, Іван проводжав Лєру до гуртожитку. Погода була чудова, майже весняна. Лєра така сьогодні приваблива була, постаралась, нарядилась: в біленькій шубці, чобітках на підборах, з розпущеним волоссям, що красиво спадало на її плечі і рум’яним щічками.
Вона тримала букет рожевих троянд, подарованих коханим, і час від часу вдихала їхній аромат.
Пара все сміялась та міцно трималась за руки дорогою додому.
– Я люблю тебе. Я щасливий, що ти поруч зі мною – казав їй Іван.
– І я тебе кохаю. Ти кращий мій подарунок! – відповідала сором’язливо дівчина.
Вони попрощались, Лєра пішла до себе, а Іван повертався на зупинку. І саме тоді він зустрів Надю, яка гуляла вечірнім парком.
Надя побачивши Івана аж зраділа. Серце її стало стукати вдвічі швидше.
– Привіт, Надю – він вже хотів було іти, та дівчина свій шанс уже не могла упустити. Зупинила його.
– Привіт. А ти чого тут сам, ще й день Святого Валентина! Кинула тебе Лєрка?
– Чого таке дурне говориш! Нічого я не сам. Я її додому відводив.
– Щось дуже рано. Тільки 7 година. Може, зайдемо до мене, на каву? – несподівано для себе випалила Надя.
– Дякую, але я каву можу і в себе вдома зробити. До того ж у мене ще справи є – буркнув Іван і зробив крок від дівчини. Вона зловила його з рукав і притягнула.
– Зачекай! Іване, ти не подумай нічого такого! Просто.. Ну .. Ти мені дуже подобаєшся! Я.. Загалом, ти перший хлопець, якому я таке сказала..
Іван мовчав. Він був вражений. Такого повороту подій він точно не чекав.
– Надю, ти дуже красива, чесно. І ти знайдеш ще своє кохання, але це буду не я! Своє я уже знайшов…- він зітхнув важко – Дивно почути таке від найкращої подруги твоєї дівчини..
Він розвернувся і пішов.
Вперше в своєму житті Надя отримала відмову. Вперше їй зробили боляче. Та вона пообіцяла собі більше ніколи не закохуватись. Вона не хоче більше у ту прірву..
Як ви думаєте, чи зможе Надя знайти своє справжнє кохання?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!