Місяць тому я святкувала свій ювілей – 45 років. Вирішила зробити невеличке свято в ресторані. Запросила найближчих подруг і родичів. Чоловік побачив список гостей і зауважив:
– А ти сестру мою запросила? Вона образиться!
– Невже Катя приїде з села? Ще й діти в неї. Принесе якихось 500 гривень, а наїдять на 2000.
– Ти запроси, однаково я гроші даю. Та й дітей вона навряд візьме.
Я погодилась. Тим паче подумала, що свекрусі також не сподобається, якщо я не закличу її доньку.
До свята я готувалась ретельно. Ресторан обрала дорогий, вишуканий, замовила чимало страв. І ось усі гості зібралися. Почали мене вітати, фотографуватися. А тоді ми сіли до столу.
Мене відразу здивувала поведінка Каті. Вона майже ні з ким не говорила, лишень поспішала їсти. Таке враження складалось, що місяць продуктів не бачила. Та далі було ще гірше.
Приблизно після 21 години зовиця почала збиратися. Гості усі ще сиділи за столом. Звичайно, час все ж дитячий. І тут Катя дістала із сумки контейнери й почала збирати зі столу страви.
– Катя, що ти робиш?
– Я вже їду, бо на автобус не встигну. Хочу щось дітям привезти!
– Ти що дика? Це не культурно! – не витримала я.
Вона почервоніла від сорому, всі гості на неї дивились. Утім продовжила згрібати продукти. Я вже нічого не казала. Та коли пішла її проводжати, уявляєте, вона навіть не попрощалась, “дякую” не сказала!
Наступного дня мені зателефонувала свекруха. Вона мене насварила, сказала, що я принизила її доньку. Чоловік також їх підтримав. Мовляв, я нічого не розумію, а в Каті просто немає грошей.
От скажіть, хіба я не маю рацію? Треба було мовчати?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!