Моя з чоловіком історія почалась дуже неочікувано. Я б навіть сказала романтично, як у фільмах.
Поверталась я з роботи додому, в руках несла важливі документи. Подув вітер — їх розкидало всією набережною. Не знаю, що тоді робила б, аби на поміч мені не прийшов Богдан. Спочатку він мої документи зібрав, а через деякий час і заміж позвав. От тільки на цьому вся романтика закінчилась.
Зʼїхались ми швидко і я навіть уявити не могла, що мене чекає в сімейному житті… Місяців з три все було більш-менш добре, а потім на мене почали сипатись вічні претензії та зауваження. І всі вони починались в однієї фрази: «А от моя мама…».
Мама його і одяг прасувала краще, і суп варила не так, і одяг складала інакше. Потерпіти це можна було, бо все ж любов із серця не викинеш… Та зовсім скоро це стало нестерпним!
– Діано, от всього тебе треба вчити! Ну чи ти не розумієш, що я такий міцний чай не п’ю? Сто разів уже казав: кинула пакетик в чашку, залила кип’ятком, почекала 5 секунд, вийняла пакетик, кинула дві ложки цукру – все! А ти мені що наколотила?! От моя мама ніколи б такого на стіл не поставила! – почав із самого ранку дорікати Богдан.
Я, як із завжди, зціпила зуби й переробила йому той чай. Усе чітко за інструкцією. Прибрала зі столу, зібралась та й побігла на роботу, бо запізнень нам не пробачали. 
Тільки сіла за комп’ютер – телефонує Богдан.
– Слухай, Діано, маю до тебе справу. Ти чашки зранку помила і не перевернула, щоб вода стікала. Ти ж розумієш, що так чашка не висохне? Та ще й сліди негарні залишаться. Мама ж тобі показувала, як правильно.
– Богдане, ти знущаєшся? – не могла вже стриматись я. – Не телефонуй мені на роботу, ти дуже мене відволікаєш!
Чоловіка моя така відповідь, схоже, дуже здивувала, бо увечері мене чекала ціла лекція, на тему: “Якою ж я маю бути, щоб задовольняти свого чоловіка”.
Але мені до того моменту все вже так допекло, що я і слова від нього чути не хотіла! Чи то мене так злість захопила, чи то вже я межі не бачила, але заварила я чаю Богданові, як він любить, та й вивернула прямо туди, куди цілилась. А потім зібрала речі та й пішла.
Бо оця вся любов, романтика – то, звісно, добре. Але терпіти таке свинство багато років – себе не любити!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Правильно зробила?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!