Ніколи не забуду хрестини мого сина Кирила. Ми запросили чимало родичів. Після церкви усіх закликали в ресторан. Була там і моя свекруха – Тетяна Вікторівна. Раптом вона почала сваритися з моїм чоловіком.
– Ти що не бачиш, дитина не твоя?
– Та що ти таке кажеш?
– Усі навколо сміються, кажуть, що Алла тебе обманула, а ти віриш!
Я тоді мало крізь землю не провалилася. Такого сорому світ не бачив. Вона всім розповідала, що до заміжжя я була вкрай легковажна і мала безліч чоловіків. Так, чоловічої уваги мені не бракувало. І я в цьому не винна. Та ніколи зайвого собі не дозволяла.
Добре, що чоловік мій – людина розумна. Він не звертав уваги на психоз матері. А навпаки, пригрозив їй, аби мене не ображала. Відтоді спілкувалися ми зовсім мало. Зустрічалися лише на свята. Але й тоді Тетяна Вікторівна не марнувала час. Завжди знаходила, як мене образити.
– Ти так набрала. Не боїшся, що син собі гарнішу знайде!
– Ні, в нас все добре.
– Але тобі однаково слід схуднути!
Все їй в мені не подобалось: зовнішність, кулінарні здібності, смак, те, який ремонт зробила. Згодом я вирішила ніяк не реагувати на все це.
Роки минали, син мій виріс і поїхав на навчання. Ми з чоловіком жили досить добре. Аж раптом нам зателефонували з лікарні.
– Ваша мама впала і зламала стегно. Ви маєте приїхати.
Ми негайно приїхали. Виявилося, перелом дуже серйозний, в такому віці на відновлення можуть піти роки. Свекруха потребувала догляду. Оскільки чоловік постійно на роботі всі очікували, що допомагатиму я. Але як можна дивитися за людиною, яка усе життя з тебе знущалась? Тоді я запропонувала:
– Я згодна доглядати Тетяну Вікторівну, якщо вона перепише на Кирила свою квартиру чи заповіт оформить.
І тут свекруха вибухнула:
– Він мені навіть не онук. Щось ти тест ДНК так і не зробила. Не бачити вам моєї квартири!
– Ну, як хочете! – сказала я і пішла.
Щастя, що чоловік мій навіть не образився. Він розумів, як мені було не солодко з його мамою. Вона ж ображена і на нього. Вважає, що син має покинути роботу і сидіти із нею.
Як гадаєте, правильно я вчинила? А що б ви робили?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!