– Ти що? Не впізнала?! Я ж мама твоя! – сказала мені брудна жінка, яка просила гроші у перехожих. Я кинула їй 5 гривень і пішла далі…

Моя подруга запевняє, що мати не може любити двох своїх дітей по-різному. Але ж я на власному досвіді знаю, що це не так.

Я народилась від першого чоловіка мами. Очевидно, що з дня мого народження вона вважала мене найбільшою помилкою своєї молодості… Батько її покинув майже одразу після пологів, бо під час вагітності вона чимало набрала. 

Нормально розійтись у них не вийшло: сварки, скандали, аліменти, поділ майна… Дитинство в мене видалось цікавим. І тільки все наче трохи затихло — бац! І мама виходить заміж вдруге.

Брат мій, Толя, став дитиною бажаною і улюбленою. Я, яка і до цього уваги не отримувала, ще більше відійшла на задній план. Росла собі, як бур’ян при дорозі.

Тільки бабусі мене шкода й стало. Вона якось прийшла в гості і сказала, що дівчинка в таких умовах рости не може. Тоді мати нагримала на неї і ніхто мене нікуди не забрав. Добре, що вже через два роки я навчилась користуватись автобусом, поїхала до бабусі сама і нарешті почала жити в турботі та нормальній обстановці. Мама, напевно, лише через пару днів побачила, що когось у їхній квартирі не вистачає.

Від бабці забирати мене не спішили. Воно й на краще — хоч людиною себе відчула.

Роки минали, я росла, бабуся старішала. За цей час і Толя вимахав, дай Боже, університет уже закінчив. А сусіди розповіли, що й весілля недавно йому справили, і однушку в центрі міста купили. Жив він, як вареник у маслі!

Пошепки

Нещодавно йшла я в магазин, а там жіночка на лавці сидить, копійки в людей випрошує. Глянула, а то мати моя! Оце дожились… Не так давно квартиру сину купувала, а тепер — на хліб збирає.– Донечко, донечко! – кинулась вона до мене, як тільки запримітила на горизонті.

– Я не знаю вас, не чіпайте мене брудними руками, – попросила я. Мені було гидко усвідомлювати, що колись ця жінка мене народила. Від неї тхнуло, та і виглядала вона відповідно.

– Не бреши, впізнала ти мене, впізнала! Бачиш, до чого матір довели? Толя свою вертихвістку у Польщу повіз… Та і сам там лишився. Квартиру мою продав, а свою в оренду здає… І ти, невдячна, матір напризволяще покинула! Добре, що перестріла тебе. Тепер нікуди вже від мене не дінешся!

Я прибрала руку жінки, яку колись називала мамою, зі свого плеча, і побігла в магазин. Там я довго блукала полицями, щоб вона нарешті знайшла собі якусь нову жертву серед перехожих.

З одного боку, мені її дуже шкода, бо це страшна старість. Але якщо глянути на це з іншої сторони, то вона сама в усьому винна. Дитинство і юність мені зіпсувала саме мама, усе життя вона носом мене тикала, що я не така, і батько в мене не такий. То чому тепер допомагати їй маю я, а не брат, якого вона обожнювала всі ці роки?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Чи треба допомагати батькам, якщо колись вони від тебе відмовились? Як думаєте?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!