Я завжди вважала себе доброю свекрухою, адже маю трьох невісток. І до кожної я завжди гарно ставилась, намагалась повчати, підтримувати.
Насправді колись і я й сама пішла в невістки. І мати мого Василя зовсім мене не шкодувала. Я була наче прислуга для неї та зовсім не дозволяла собі сперечатися. До самої смерті я доглядала стару, хоча вона продовжувала знущатися з мене.
З чоловіком я жила досить добре, народила йому трьох синів. Згодом хлопці виросли, зустріли своїх майбутніх дружин. Старший син після весілля побудувався на землі мого діда, середній поїхав з дружиною в інше місто, а от молодший, Степан, привів свою Катю в наш дім. Я тішилась, що бодай хтось житиме біля мене.
Та вже з перших днів ми з невісткою почали сваритись. Вона мала роботу і, повертаючись додому, лягала відпочивати. Навіть не думала йти готувати синові вечерю чи прибирати хоча б в їхній кімнаті. Я пояснювала, що так не можна, та Катя не слухала. І вже за місяць вони переїхали.
Мій Степан важко працював, аби винаймати квартиру. Часом йому доводилось брати другу зміну. Мені так його було шкода. Невістка ж заробляла копійки, їй платили 8 тисяч гривень на місяць. Минуло пів року і Степан дуже змінився, він схуд, мав хворобливий вигляд. Я дуже переймалась через це, тому вирішила перевірити, як вони живуть.
Катя ніколи не запрошувала мене в гості. Я навіть питала сина, чому так. А він просто казав, що їм бракує часу приймати когось. Тож довелося прийти без запрошення. Степан відкрив двері і я відразу побачила, що він в порваних шкарпетках. Коли ж увійшла помітила, що у квартирі безлад. На кухні – гора посуду.
– А де ж твоя Катя?
– Спить, стомилась.
– А ти щось їв?
– Ще не встиг.
А тоді вийшла невістка. Вся заспана, нечесана. В голові не вкладається, як можна просто спати, коли вдома таке коїться і їсти нічого. От я й не витримала.
– Ти хоч шкарпетки можеш чоловікові зашити?
– Що за дурниця? Нехай викине і вдягне нові.
– Шкода, що з прибиранням так не можна!
– Ну, у вашого сина є руки та ноги, якщо хоче – нехай готуй й прибирає. А я зараз хочу відпочити.
Такого нахабства я ще не бачила. Намагалась пояснити синові, що дружина не має так поводитись. Та він виправдовував поведінку Каті. А тоді Степана забрали на фронт.
Я так переймалась, сон втратила, а от Каті наче байдуже було. Нещодавно я вирішила її провідати. Приходжу, а вона валізу збирає.
– Ти куди?
– В мене нарешті відпустка, на море їду.
– Як так? Степан на фронті, а ти гроші марно витрачатимеш?
– Я заслужила. Цілий рік працювала.
– Лиш не перепрацьовувалась. Як поїдеш – я Степанові розкажу. Все зроблю, щоб він тебе покинув!
– Хочете засмутити сина – вперед!
Такого нахабства я ще не бачила. Не знаю, як мізки цій дівці вправити. Порадьте, як мені бути далі? Відчуваю, що не кохає вона мого Степана.