– Ти що? Зі східняком? Навіть не думай! – Батьків було не переконати. Та втрутилась бабуся

Моя бабуся Ярина завжди була прикладом для нас усіх. Вона зростала в патріотичній родині, змогла зберегти українську ідентичність навіть в радянські часи.

Дітям та онукам теж змалку прищепила любов до рідного краю. Саме вона вчила мене співати українських пісень. Тому, коли я вступила до університету і мені запропонували жити у бабусі –  охоче погодилась.

 – В гуртожитку мені комфортно не буде та й вчитися не дадуть. А у бабусі матиму окрему кімнату. 

 – Але ж так буде важче друзів знайти.

 – Нічого, з бабусею мені добре.

Тоді й переїхала. Не думайте, бабуся Ярина – жінка досить сурова, дисципліна в неї залізна. Але яка вона розумна. До слова, вільно володіла польською і німецькою. Є чому повчитися, погодьтесь.

Ми жили досить добре. Я навчала бабусю користуватися планшетом. І, уявіть, зовсім скоро вона все зрозуміла. Зареєструвалась в соціальній мережі, різні новинні сайти читати почала. А я мала все необхідне, аби навчатися.

Так ми прожили разом три роки. Коли почалась війна – разом ходили маскувальні сітки плести, волонтерити.

Минали місяці. Наближався бабусин ювілей. Я вирішила їй зробити гарний подарунок – замовила нове ліжко з ортопедичним матрацом, аби спина менше турбувала. 

І ось приїхали до нас хлопці збирати меблі. Був серед них і Андрій. Ми розговорилися:

 – Я з Донецької області. Переїхав до Львова із сім’єю. От роботу знайшов і задоволений.

 – З Донеччини й так гарно українською говориш.

 – А мій дідусь з Львівщини. Колись переїхав на шахті працювати, там і залишився. 

 – Це ж треба. А тепер теж сюди повернувся?

 – Так, він ледве ходить, але дуже щасливий. Каже, що завжди мріяв повернутися.

Відтоді ми почали спілкуватися. Згодом і зустрічатися. Андрій був дуже щирим і простим, таких зараз важко знайти. Я вирішила познайомити його з батьками. Але тато навіть не схотів його бачити.

– Ти що? Зі східняком? Навіть не думай! Вони там знаєш які? Менталітет зовсім інакший – “водку піть, да бабу біть…”

 – Андрій не такий!

 – Ну, звичайно, а потім ще й виявиться, що сєпар.

Ми страшенно посварилися, я плакала всю ніч. А зранку до мене прийшла бабуся:

 – Ну, що ти так побиваєшся? Всі ж живі!

 – Тато сказав, що ніколи не дозволить.

Пошепки

 – Але ж ти вже доросла і не сама, я в тебе є. Колись я теж мала важкий вибір. І досі шкодую, що не пішла проти волі батька.

 – Чесно? Як так?

 – Я зустрічалась з хлопцем, який був сином бійця УПА. Степан так і не дочекався тата, той на таборах загинув. Коли я сказала татові, що хочу за нього вийти – він заборонив. Запевнив, що все життя мене будуть переслідувати, а якщо щось не сподобається, то теж в Сибір відправлять. Я послухала тата, та не було дня, щоб я свого Степана не згадувала.

 – А що з ним сталось?

 – Згодом він кудись переїхав, не міг змиритися з тим, що я за іншого вийшла. Діда я, звичайно, любила, але вже не так.

Ця історія розчулила мене. І я остаточно вирішила – від Андрія не відмовлюсь. І коли він зробив мені пропозицію – погодилась. Але потім він зізнався:

 – Знаєш, я у військкомат ходив. Не можу я більше так. Місцеві хлопці помирають звільняючи моє село. Я мушу воювати!

 – А як же я?

 – Чекай і вір в мене. Приїду і весілля відгуляємо – таке, як схочеш.

Коли мої батьки дізналися, що Андрій пішов до війська – зчинили страшний скандал:

 – От не могла знайти нормального хлопця з освітою, а тепер сиди й чекай, чи ще інвалідом не повернеться. 

 – Мені байдуже, я його люблю. 

Минуло пів року і коханий приїхав у відпустку. Він попередив і наголосив, аби я гарну вечерю приготувала, бо він з батьками прийде.

Я була вкрай щаслива, коли побачила Андрія з великим букетом. Прийшов навіть його дідусь. Та коли його побачила бабуся Ярина – мало не зомліла.

 – Степан? Невже це ти?

 – Ярися! Як таке можливо?

 – Доля.

Виявилося, що дід Андрія – це той самий Степан, який колись поїхав, бо бабуся знайшла іншого. Як гарно ми усі посиділи того вечора. Нарешті мої батьки зрозуміли, за що я покохала цього східняка. Вони навіть запропонували:

 – Не чекайте перемоги, розпишіться зараз, влаштуємо скромне свято для рідних.

Так і зробили. А до бабусі Ярини тепер часто приходить добрий друг молодості Степан. Я щаслива, що тоді на початку пішла проти волі батьків.

А ви як гадаєте, варто слухати рідних, обираючи собі пару?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!