– Ти винна мені, за те, що я не віддала тебе в інтернат. – волала до мене жінка мого батька.

Мені в голові не вміщається те, які люди бувають жорстокі! Хочу розповісти про свою мачуху, яка ледь не зіпсувала мені життя.

Коли мені було всього 5 років, мама померла від раку. Зі мною залишився тато. Йому було важко самому виховувати мене, тому він дуже скоро одружився вдруге. Моєю мачухою стала чужа тьотя Ольга. Згодом я до неї почала звикати, однак материнської любові не відчувала ніколи. Одним словом гратися зі мною ніхто не хотів. Потім народився мій брат Микола і про мене стали ще рідше згадувати. Віддавали до школи та там я перебувала практично від ранку до вечора.

Тато накопичував зароблені кошти і потім зміг купити більшу квартиру. Оскільки чотирьом у двокімнатній було затісно, а двоє дітей, різновидності віку і статі мають жити в окремих кімнатах.

Після завершення 11 класу, я вирішила, що хочу стати лікарем, тому старанно готувалась до іспитів аби вступити в омріяний ВНЗ. Паралельно зі мною, доки я навчалась в медичному, Микола закінчував школу.

Ми, як і раніше, жили всі разом з батьками. Однак, з кожним роком, коли я ставала все старшою, мені було все важче вжитися з Ольгою. У нас були постійні конфлікти та скандали, тому я вирішила, що далі так тривати не може і переїхала жити до бабусі. Вона мама моєї покійної матері, нікого в неї окрім мене не було, тому вона тільки зраділа моєму переїзду. На диво, тато був не проти також.

Бабуся Марія дуже добра жінка, вона вже була у поважному віці, однак інколи через мій завантажений графік, я не знала хто за ким доглядає. Вона неймовірно піклувалась про мене, наше за маленькою. Саме з нею за тих декілька років я відчула, що таке тепло та ласка.

Тільки, на жаль, вона дуже раптово померла. Тоді й почалося…

Не минуло ще навіть 9 днів, як з’явились претенденти на бабусину квартиру.

Пошепки

⁃ Так Ярино, ти винна мені, за те, що я не віддала тебе в інтернат. Бо повір, тільки моє одне слово, і твій батько давно вже б міг віддати тебе туди — волала мачуха.

⁃ То я маю вам заплатити чи що ? – обурливо запитувала я.

⁃ Так. Квартиру ти повинна віддати братові. Він от-от одружуватиметься, має ж десь він з сім’єю жити, тому віддай по-доброму прошу — заявила Ольга.

Така заява мачухи мене дуже розізлила. Я тоді сказала їй усе, що про неї думаю та вигнала з бабусиної квартири. А потім я зателефонувала батькові, та все розповіла. Думала може хоч він повпливає на свою жінку, аби вона не втручалась у моє життя. Одна виявилось, що вони разом не живуть вже давно.

⁃ Я живу в орендованій квартирі, а іншу переписав на Миколу, бо більше я не можу жити там. Вона вигнала мене. Тепер хай самі розбираються, хто житиме в тій квартирі. Мене вже нічого не цікавить — розповів тато.

Сказати, що я була в шоці, це нічого не сказати. А ще найгірше у тій всій ситуації, це те, що Микола підтримує матір свою і вважає, що це я посварила батьків.

Не знаю, чи варто йому щось доводити? Чи можливо він сам колись все зрозуміє ?

Але в жодному разі я квартири віддавати нікому не збираюсь. Що думаєте про цю ситуацію?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Soffi
Adblock
detector