Лиш не кажіть, що я жорстока, ви не знаєте мого дитинства. Ілля завжди у батьків був улюбленцем. В нього вкладали всі ресурси. Оплачували тренування, водили до репетиторів. Брат не прибирав вдома, бо ж він мав вчитися. Так і виріс, не вміючи собі раду дати. Закінчив університет і зі своїм червоним дипломом продовжував сидіти в батьках на шиї.
Я ж знала, що не можу на когось розраховувати. Після дев’ятого класу вирішила піти в кулінарний коледж. Вдома навіть бажання не було жити, поїхала до гуртожитку. Вчилась я далеко не ідеально, та талант до приготування їжі мала від Бога. Вже на четвертому курсі мене запросили працювати в кондитерську.
Відтоді минуло багато років. Я вже відкрила власну кав’ярню, а брат досі живе з татом на його пенсію. Він розраховував, що запросять викладати в університеті. Та цього не сталось, а працювати деінде такий освічений пан, звісно, не може. Неодноразово я йому казала:
– Ти можеш піти до школи, або ж зайнятись репетиторством он-лайн. Врешті, зараз є стільки можливостей, професію можна змінити!
– А нащо я стільки років вчився?
– То й сиди тоді й далі без діла.
Три роки тому не стало нашої мами. Тоді й батько почав хворіти. Ілля, м’яко кажучи, не справляється. А я допомагати йому принципово не хочу. Мене ж батьки за людину не мали, не вірили в мій успіх. А на квартиру ще давно заповіт написали – на брата, звичайно.
Днями Ілля зателефонував. Він мало не плакав.
– Я не можу, батько зовсім не встає, його мити треба. А ще готувати, прибирати.
– А що тобі ще робити? Оформляй опікунство, матимеш ще копійку!
– Жінка має цим займатися! Ти ж його донька! Я того не вмію!
– То вчись, дорогенький! Квартира твоя – то й тато твій!
Мені зовсім не соромно за свій вчинок. Брат самий винен в усьому і батьки теж. Тож тепер нехай живуть, як хочуть.
А ви б доглядали батька на моєму місці чи ні?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!