У 18 років я став татом. Дівчина написала відмову і я не знав, де шукати допомоги…

Я свою маму майже не пам’ятаю. Вона рано померла, я ще тоді в початкові школу ходив. Татові важко давалася втрата мами, він сильно почав пити, з квартири майже не виходив. До нас часто приїздила бабуся Ганя (татова мама), допомагала вдома прибирати, готувала їсти, гуляла зі мною, робила уроки. 

Коли мені виповнилося 14, то тато познайомився з Ритою. Я розумів, що йому досі важко відпустити маму, але треба якось жити далі. Поява Рити нам дуже допомогла. Тато ходив та посміхався, кинув заради неї пити, почав займатися спортом. Я до Рити ставився, як до мачухи. Ну от просто чужа мені жінка, яка господарює вдома. Ми не сварилися, але й стосунки у нас не були дуже товариськими. 

Після 9 класу я вирішив поступити до Івано-Франківська, обрав медичний коледж. Мені ще з дитинства подобалася професія лікаря, постійно носив татові сорочки як ділі халати і грався так. Без проблем зумів пройти на державне місце, мені ще дали кімнату в гуртожитку. Пощастило, що сусідами виявилися хлопці на курс старші, допомогли мені з семінарами та курсовими. 

Додому я приїздив рідко, хотів більше у Франківську осісти. Коли мені виповнилося 18, то познайомився з Оленкою – подруга моєї одногрупниці. Дівчина мені образу в душу запала. Така красива, з почуттям гумору, розумна. За нею бігало багато кавалерів, але я зумів завоювати її увагу. Звісно, без дороги подарунків не обійшлося, я був змушений влаштуватися на роботу після пар. 

І через 3 місяці стосунків Олена принесла мені тест на вагітність

– Це що таке?

– Тест! Позитивний! Я вагітна! 

– То я стану татом? Ого, круто!

– Яке круто? Мені тільки 18! Я не хочу зараз всю свою молодість на дітей витратити. Піду і зроблю аборт. 

На щастя, кохана так і не зробила аборт. Ми почали жити разом на орендованій квартирі, тато з Ритою часто привозили нам продукти та платили за комунальні послуги. У коледжі я взяв академічну відпустку. 

Пошепки

Я гадав, що у мене почалася нова сторінка у житті – Оленка, наші дітки. У нас народилася здорова та красива дівчинка, назвали Христиною. Але через 2 дні Олена напасала заву на відмову:

– Я не хотіла народжувати цю дитину. Мені навіть неприємно її тримати на руках та годувати. Я тебе попереджала, що не готова так рано ставати мамою.

Я просто був шокований такими словами. Намагався переконати Оленку, але тоді вже її батьки почали лізти.

– Якщо ти так хотів цю дитину, то сам виховуй. Я не дам тобі зламати життя своєї доньки. 

На щастя, Рита і тато були поруч. Вони забрали Христинку до себе, виховували, доглядали. Я щотижня їздив до них у гості, аби побачитися з донечкою. Якби не батьки, то я б точно пропав! А так зумів закінчити навчання знайшов одразу роботу за спеціальністю.

Відтоді минуло 10 років. Христинки ходить до школи, всі вчителі її хвалять. У доні є хист до співу вона мріє стати співачкою.

Олену я бачив тільки раз випадково на вулиці. Вона удала, що не знає мене і навіть перейшла вулицю, аби не говорити. 

Але я вдячний Риті і татові. Вони моя найбільша підтримка та опора.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!