Ще у 2018 році мій чоловік поїхав на заробітки закордон. І не в Польщу чи Німеччину, а прямісінько в Канаду! У Ванкувері жили якісь далекі родичі, вони допомогли йому оформити візу та знайшли роботу.
Я залишилася в Тернополі з нашою донечкою. Тоді у нашій родині були вкрай важкі часи, ми були на межі бідності. Тому ці заробітки в Канаді були рятівною соломинкою.
І от у грудні 2018 я провела чоловіка на вокзал і зі сльозами на очах дивилася, як їде його автобус до Польщі. Розуміла, що ми можемо місяцями не бачитися. Але добре, що він мені писав та дзвонив у Вайбері.
Думали, що він попрацює 2 чи 3 роки та повернеться додому. Однак, Богданові так сподобалася Канада, що не хотів думати про “той гнилий Тернопіль”. І я сама чудово розуміла, що це країна з великими можливостями, тут кращі умови для життя, гідна освіта, висока зарплата.
Тому вирішила зробити собі та донечці візи, аби переїхати до Канади. Марійка у 9 років вже чудово говорила англійською та вчила слова. Так сильно донечка готувалася до переїзду.
Однак, нам щоразу відмовляли. І сам Богдан дуже змінився. Всі зароблені гроші перекидав на карточку своєї мами, Валентини Петрівни:
– Моїй мамі гроші потрібніші. Вона ж має ремонт зробити вдома і ще на пенсію відкласти.
– Коханий, але я на свою зарплату в пекарні не можу дитину утримувати. Їй треба купити нову курточку, взуття на зиму…
– То попроси у мами, вона тобі пару доларів позичить.
І я сама йти до свекрухи, просити гроші. Вона давала 50, ну максимум 100 доларів. І ще з таким виразом обличчя давала гроші, наче я в неї останню копійку на їжу забираю нахабно.
Добре, що Богдан хоча б продукти нам висилав раз на місяць, мали що поїсти з донечкою.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Але останні місяці видалися вкрай важкими. Мені часто затримували зарплату на роботі, тому дзвонила до Богдана. А він, як на зло, слухавку не підіймав. Тільки декілька разів на тиждень міг написати повідомлення мені у Фейсбук чи Вайбер. Але коротко, 2-3 речення і все.
Минулого тижня я нарешті отримала омріяну візу в Канаду. На радощах зателефонувала чоловікові, аби він готувався нас зустрічати.
– Знаєш, я не думаю, що це хороша ідея.
– Як це? Ми стільки років чекали, донечка за тобою скучила дуже!
– Лідо, як тобі сказати…Я тут зустрів жінку, Марину. Познайомилися на роботі. Зрозумій, у мене давно вже нема таких почуттів до тебе. Певно, через відстань.
Я не могла у це повірити. Чоловік на заробітках знайшов собі нову жінку. Він ще довго щось бурмотів у слухавку, виправдовувався, але я нічого не чула. Потім кинула телефон об стінку та почала гірко плакати.
Але на цьому наші проблеми не закінчилися. Богдан вимагає розлучення та хоче продати квартиру в Тернополі. Це житло чоловіка, я переїхала до нього після весілля і за стільки років не прописалася.
Тому дав мені 2 місяці на те, аби я з Лідою переїхала геть. Свекруха вже приходила, показувала покупцям житло.
Я працюю на пекарні кондитером, у мене зараз дуже маленька зарплата. І я не знаю, де мені взяти гроші хоча б на нещасну однушку. Чоловік казав, що може тільки 7 тисяч доларів вислати.Але і цього не стане!
Найбільше мене болить серце за донечку. От як їй пояснити, що татко нас кинув та більше не повернеться? Вона вже так чекала з ним зустрічі. А їхати до Канади я боюся. Адже що я там робитиму з маленькою дитиною?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!