У 2019 році мій син та невістка поїхали на заробітки. І для них робота у Німеччині стала рятівною соломинкою. Адже тоді народилася моя онученька Златка та молодій родині катастрофічно не вистачало грошей. Тим паче, Орест та Аліна жили на орендованій квартирі. Я б могла взяти їх до себе, але як ми вчотирьох будемо тіснитися в однокімнатній квартирці?
А так вийшло, що якраз друг Ореста поїхав у Мюнхен та почав заробляти чималі гроші. Тому підбив сина на таку ідею, казав, що він ніколи в житті таких грошей ніде не заробить, крім Німеччини. Орест вуха розвісив, одразу за тиждень зробив собі та Аліні документи. Онучка залишилася мені на поруки.
– Мамо, ми рік десь попрацюємо, заробимо гроші на власну квартиру і тобі на спокійну старість!
Я з важким серцем та сльозами на очах проводжала дітей на автобус. Златочці тоді було тільки 1 рік та 6 місяців, але вона дуже сумувала за мамою і татком. Постійно плакала, коли вони телефонували у Скайпі, засинала з їх фотографіями.
Спершу я не просила у дітей гроші. Мала свої заощадження, на які купувала Златі одяг, солодощі, іграшки. Ми часто гуляли у парку чи біля будинку на дитячому майданчику. Я все молилася Богові, аби він там оберігав сина та невістку, аби у них все було добре. Знала, що вони працюють в нелюдських умовах, з 5 ранку до 10 вечора гарують на заводі, сплять у гуртожитку на розкладачках.
Нарешті на Різдво діти приїхали. І я помітила, що в Аліни гарні, брендові речі, дорогий телефон. А сваха має нову машину. На її зарплату вчительки у школі таку розкіш не купиш. Тому я вирішила поговори з дітьми щодо грошей.
– Мамо, нам залишилося ще місяців 9 максимум. Якраз є вся необхідна сума.
– Я не переживаю. Просто от сумно, що дитина батьків рідних не бачить. А ви чужій людині машину купили.
– Мамо, ну треба чимось жертвувати. Не довго залишилося.
Але потім почався той карантин і діти застрягли у Німеччині на 4 місяці без роботи. Златку я сама забезпечувала. На щастя, десь у вересні Орест та Аліна знову знайшли роботу, де більше платили.
Однак, всі гроші вони знову витратили на забаганки свахи. Купили їй дачу за містом, зробили там ремонт, привезли всю техніку до хати. І вкотре я почула “ну ще декілька місяців і знову повертаємося”. Складається враження, що вони поїхали не для того, аби власне житло купити, а заробити гроші на забаганки свахи.
Словом, ось вже 3 роки Орест та Аліна на заробітках. І я не бачу, що вони хочуть дуже до України повертатися. Відколи почалася війна, то син жодного разу не приїздив, тільки невістка. Бо він боїться, що його потім на кордоні не пропустять. Вони 3 роки поспіль навіть не приїздили до Златки на дні народження.
Максимум, що діти можуть передати для Злати – пакунок з продуктів, 2 шоколадки та пачечка печива. І все, уявите? Ні іграшок, ні одягу, нічого. А про гроші я мовчу вже. Сама оплачую всі витрати на онучку, на їжу, на комунальні послуги та розваги.
Найбільше мені шкода Злату. Адже дівчинка буквально росте, як сирітка при живих батьках. Аліну мало цікавлять справи донечки в садку, як вона елементарно читає чи говорить. То просто жах! Справа не у грошах, а в тій любові, яку вона не отримує.
Вже картаю себе за те, що пустила дітей до тої проклятущої Німеччини. Ні грошей не заробили на квартиру, так ще й рідна донечка саменька росте. Хоча я її рідна бабуся, але ніхто маму і тата не замінить їй.
Як бабусі розбудити у невістці материнський інстинкт? Є шанс, що батьки зрозуміють свою помилку та виправляться?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!