Всім доброго дня. Мені звати Тамара Павлівна. Нещодавно у мене було свято – 50 років, кругла дата. Тоді до мене приїхали діти з онуками. Мені було дуже весело та приємно. Тільки чоловік Мирон весь час ходив насуплений.
Наступного дня замість чашки ранкової кави на мене чекала серйозна розмова.
– Чесно, мені вже набридло таке життя з тобою. День за днем, немов це все – сірі будні. А я хочу чогось нового, яскравого та незабутнього!
Спершу я подумала, що це був просто недолугий розіграш. Адже ми прожили разом майже 35 років, у нас є вже онуки. Деякі люди таке щастя можуть тільки уві сні бачити.
Тим паче ми зараз на пенсії. Я можу цілий день займаюся хатніми справами чи вихованням онуків, адже син з невісткою працюють. А Мирон сидить вдома, може з друзями у барі зустрітися чи піти на футбол. Ще жодного разу я не чула від нього докорів чи зауважень стосовно нашого життя. А тут як грім серед ясного неба.
– Ну глянь на себе. В кого ти перетворилася? Ти за останній рік поправилася на 10 кілограмів. Може варто піти у спортивний зал, бо мені вже соромно з тобою кудись вийти на прогулянку. Запишися у салон краси, зроби собі нарешті нормальну укладку, сивину зафарбуй. А ще до косметолога піди, бо у тебе зморшки.
Чесно кажучи, я прихильник натуральної краси. Мій максимум – це туш для вій і все. Та і ще ніхто, крім Мирона, не казав, що я погано виглядаю.
Мирові хотілося нових відчуттів та він знайшов молоду коханку. Зізнався, що у нього давно роман з нею. Тому тихо зібрав свої речі та пішов геть.
І тоді у мене перед очима пронеслося все наше спільне життя. Як ми починали зустрічатися, романтичні побачення, весілля, народження сина…
Можливо, хтось мене не підтримає у цьому, але я не стала плакати чи просити Мирона повернутися. Не використовувала дешеві маніпуляції у стилі “у тебе ж онуки і родина”, як це бачила у своїх серіалах. Він проміняв нас на молоду дівчину. Тоді нехай і далі живе з нею.
Син до останнього не міг повірити у такий вчинок, а потім взагалі заблокував номер Мирона і сказав, що у нього нема батька. Зізнаюся, я навіть не плакала, адже зрозуміла, що я людина була зі мною поруч. І добре, що він пішов. Моє щастя та розрада – син, невісточка та онуки.
А ви погоджуєтеся з такою думкою? Що б ви робили на місці пані Тамари?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!