Кажуть, що у 50 життя тільки починається. І я частково з цим погоджуюся.
Я б могла назвати свій шлюб вдалим… Але, на жаль, у нас не все так казково. З чоловіком ми живемо, наче якісь сусіди, а не подружня пара. Степан прийде з роботи, розляжеться на дивані, дістане пиво та дивиться телевізор до ночі. Вже не згадаю, коли востаннє ми навіть говорили або гуляли у парку. В суботу чоловік крутиться біля машини в гаражі, в неділю їде на риболовлю з друзями. Мене, як жінки, у його графіку не існує. Може згадати про мене тільки тоді, коли в холодильнику буде порожньо.
Дві доньки дорослі, Олена живе у Львові, а Ольга в Тернополі. У них є вже чоловіки, діти, свої турботи. Приїжджають до мене вкрай рідко, і те, на ніч-другу і все. У мене вже рік є відчуття, наче родини як такої ніколи не існувало. Просто жили всі разом під одним дахом і все. Доньки не цікавляться, як у мене справи, як здоров’я.
Якось у нас зламався кран у ванній кімнаті. Чоловік, як завжди, був зайнятий. Я вже звикла виконувати всю ту важку роботу по дому. Можу сама і лампочку вкрутити, шуруп закрутити, вмію користуватися викруткою, перфоратором, дрелькою. Хоча я жінка!
Пішла у магазин сантехніки вибрати гарний кран. І випадково там зустріла свого однокласника, Дмитра:
– Лідуся? Це я, Дімка. Не впізнала? А я тебе одразу впізнав. Ну ти з роками тільки ще більшою красунею стала.
Ми розговорилися, Діма допоміг мені вибрати гарний кран, ще після роботи заїхав та його прикрутив. Я пригостила його домашніми пиріжками та чаєм.
– Ну як така гарна жінка має сама кран крутити? Де твій чоловік?
– Та який то чоловік, так, пародія на нього.
– А я от досі пам’ятаю, як ми разом танцювали на випускному.
Діма був моїм першим коханням. Ми разом сиділи за партою, готувалися до вступних екзаменів. І якось у випускному класі між нами з’явилися почуття. Діма проводжав мене додому, заступався у школі перед хуліганами, на уроках давав списувати.
Але наша романтична історія закінчилася, коли переїхали в різні міста на навчання. Спершу листувалися, але все зійшло нанівець. Потім Діму забрали до армії і більше я про нього нічого не чула.
– А я потім у Польщу на заробітки поїхав. Тут відкрив свій магазин сантехніки та інструментів. Кручуся, як можу. Ти заходи до мене, буду радий.
Мені навіть так сумно стало, коли Діма пішов. А через годину у двері постукав кур’єр та передав мені квіти. Тільки Діма знав, що я люблю рожеві троянди. Степан тако пофігістично відреагував на подарунок:
– Що то за віник ти купила собі?
– Це мені подарували.
– Тобі? Подарували? Лідо, не бреши мені.
Після тої зустрічі я часто навідувалася до Дімки в магазин. Вигадувала, що мені треба якісь шурупи, інструменти. А він все лагідно говорив до мене, посміхався, додому проводив.
Потім почав запрошувати на побачення. Ми були в кіно, в нашому улюбленому кафе та в парку. Поруч з Дмитром я почувалася такою ніжною, слабкою, але захищеною дівчиною. Здавалося, що мені не 50, а 17, як у шкільні часи.
І декілька днів тому Діма приніс мені каблучку:
– Я більше не можу чекати. Раз тебе втратив на роки і не хочу більше такого. Ти будеш моєю дружиною?
– Діма, але у мене чоловік та діти..
– Чоловік? Чи як ти казала “просто пародія”? Я бачу, яка ти нещасна поруч зі Степаном. Повір, зі мною тобі буде набагато краще. Подумай, я чекатиму на відповідь.
І от я пишу сюди, аби почути слушну пораду. Я дійсно знову закохалася у Дмитра, мені з ним дуже добре.
Але що про мене скажуть родичі? Що будуть думати батьки друзі та доньки? Ну я в 50 років завела якогось коханця! Не хочу через стосунки з Дімою втратити довіру рідних.
Досі вагаюся, але Дмитро чекає. Не знаю, що далі робити, чесно…
На Вашу думку, жінці варто зберегти родину чи наважитися на нові стосунки?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!