З чоловіком в шлюбі вже 5 років, разом виховуємо доньку 1,5 роки. Живемо добре, середньостатистична сім’я, він – працює, а я зараз, правда, в декретній відпустці. Після одруження ми переїхали в однокімнатну квартиру, яку мені подарувала матуся. Після народження дитини місця нам не вистачає. От і склалася дуже делікатна ситуація, адже нам потрібно міняти житло. До того ж якщо ми захочемо ще одну дитину, то проживати в цій квартирі буде неможливо.
У мене є гроші від продажу нежитлового приміщення, купленого до шлюбу, плюс продамо цю квартиру, в якій живемо. У чоловіка немає грошей на квартиру, але його батьки готові нам допомогти, продати свою трикімнатну, дати нам 8 тисяч доларів, а самі переїдуть в двокімнатну. Ще 8 тисяч у мене є наскладаних і плюс буде 20 тисяч від продажу нашої однокімнатної. В нашому місці за таку суму можна придбати пристойне трикімнатне житло.
Я чоловікові сказала, що в іпотеку влазити не хочеться, раз така ситуація, давай записуємо пропорційно вкладеним часткам, тобто одна четверта його (враховуючи гроші, що дають його батьки) і три четвертих тоді мені (оскільки продана квартира – це моя власність, ну і я ще маю додатково немаленьку суму). Він образився і не розмовляє зі мною, нібито я йому не довіряю і все таке. Річ у тому, що я юрист за освітою і знаю, які ситуації бувають в житті.
Прошу поради, чи правильно я міркую або я дійсно якось принижую свого чоловіка такими розмовами? Він і каже: «я що, дурний, хіба мало що трапиться, але я тебе ніколи з дитиною з квартири не виселю, краще сам піду, а ти тут убезпечити себе хочеш». Дайте пораду з моральної точки зору.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!