Історія у мене коротка. На словах коротка, а насправді здавалося, що це тривало цілу вічність. Я був одружений, любив свою кохану до нестями. А вона з того щастя знайшла собі коханця і пішла до нього. Вийшла заміж і народила йому дитину.
Це було дуже сильним ударом для мене. Я думав, що більше ніколи не зможу повернутися до нормального життя через неї. Довелося зануритися у роботу з головою, щоб хоч якось забути про всі ці події. І досі в мене немає нічого, тільки робота.
Кілька місяців тому вона приходила до мене, стояла навколішки, плакала та просила допомоги. Річ у тім, що у неї хворий син. Там ще з моменту пологів були якісь негаразди. А тепер потрібні великі гроші на лікування. У мене вони є, бо я постійно працюю, але я відмовив. А що ж, дитина не моя. Хай самі розбираються. Так, у мене й досі була величезна образа на жінку.
Вона після цього ще не раз приходила, дзвонила постійно, благала мене відгукнутися, а я мовчав. Дитини не стало. Зараз на душі дуже погано. Почуваюся винним у цьому.
Це я так хотів помститися коханій за зраду. Але не думав, що на кону буде чиєсь життя. Немає ні задоволення, ні зловтіхи.Ось так я повернув «борг» колишній.
Тепер ми квити, вона за своє заплатила разом із чоловіком. Але й мені на душі не краще.
Але я впевнений, що совість мене помучить і перестане. Зрештою, вона цього заслужила. Мені теж було несолодко, коли колишня пішла. Я без неї жити не хотів. Тоді вона сказала мені, що таке життя і так у світі буває. Зараз я готовий сказати їй те саме. Тож тепер її черга мучитись.
Чи правильно вчинив чоловік?
Як на його місці зробили б ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!