Одружена, з чоловіком виховую маленьку донечку. Зараз проживаємо у мами, оскільки накопичуємо гроші на власне житло. Спершу орендували окремо, а потім зрозуміли, що такими темпами ніколи не придбаємо квартиру. Добре, що матір нас прийняла. Маю ще старшу сестру, яка проживає в обласному центрі. Вона одружилася й переїхала до чоловіка.
Через місяць після того, як народилася наша донька, у гості до мами приїхала моя сестра з двома дітьми – 3-х та 4-х років. Зрозуміло, що вона таку малечу не збиралася брати з собою, а матір якраз працювала в той день. Тобто я мала залишитися з двома малесенькими дітьми і немовлям на руках. Просто логічно усвідомлювала, що не впораюся. Чоловік також поїхав в рейс на тиждень, а якщо раптом щось станеться, хто нестиме відповідальність?
Тоді сестра повелася негарно, почала при мамі говорити, що ми з чоловіком «живемо на всьому готовому, а самі навіть не можемо допомогти рідним». Жили ми, загалом, не на шиї у мами, чесно віддавали і на харчування, і на комуналку, але мама підтримала сестру: нібито вона «вже 4 роки нікуди не виїжджала і не виходила, має право розраховувати, що у рідному домі їй допоможуть. Так що, посидиш із племінниками. Що там треба, нагодувати і спати вкласти….».
У призначений день мама пішла на роботу, а я залишилася в пеклі. Племінники гасали, як ошалені, намагаючись перекинути ліжечко дочки. Дівчинка моя вередувала. Усі троє відмовлялися від їжі. Відірвавши племінників від розеток, я пішла, годувати та заколисувати дочку, бо вона вже просто кричала не перестаючи. До того ж у мене піднялася температура через те, що я в цій біганині і метушні просто не змогла зцідити переповнені молоком груди.
Мені навіть важко описати все, що сталося за цей день. У мене температура 37,5, дочка кричить, племінники руйнують усе, що тільки можна. Після денного сну ми пішли на вулицю, я з коляскою та діти поряд. Вони кружляли поряд з коляскою і кричали, моя донька ніяк не засинала і теж плакала. Я, щоб відволікти племінників, дала їм свій телефон. Коротше, за кілька хвилин телефон був на асфальті. На всьому екрані пішли тріщини. Щоправда, він ще працює, але вигляд жахливий. Найприкріше, що я взяла цей телефон 4 місяці тому в кредит.
Увечері зателефонувала весела сестра, сказала: ми ще продовжуємо гуляти. «Тож давай там, проходь …хі-хі, курс молодого бійця». Я навіть не встигла їй нічого сказати. Дітей я ледь вложила. Вранці прийшла з роботи мама. Сестра з’явилася лише надвечір наступного дня. Впала відсипатись. А коли проспалася, я їй повідомила, що її син розбив мій телефон. Я була впевнена, що вона сплатить збитки. Може, не одразу, але заплатить. Але вона повелася по-свинськи: «Тебе з дітьми залишили, а ти не встежила!». Коротше сказала, що нічого оплачувати не збирається. Найприкріше, що мати несподівано підтримала сестру. Мене зробили винною. Тільки чоловік на моїй стороні. Зараз взагалі не знаю, чи я далі продовжуватиму спілкуватися з сестрою. Так це все неприємно, що хочеться з’їхати від мами. Тільки нікуди.
Як ви вважаєте, хто правий у такій ситуації. Чи має вона сплатити, якщо сама ж попросила сидіти зі своїми дітьми?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!