– У хаті запах неприємний, ще й холодильник пустий. Ти чого не приїхала до мами? – дорікала сестра, яка живе в одному селі

Я не знаю, що такого наробила у цьому житті, десь нагрішила чи що? Бо рідна мама та сестри вважають мене ворогом. 

Нас у родині було 3 – я та дві молодші сестри, Ольга та Олена. Батька рано не стало, ми його навіть обличчя не згадаємо. Тому всю господарку тримала наша мама. Як такого казкового дитинства у мене не було. Я або няньчила молодших сестричок, або ж допомагала мамі.

У 10 років вже ходила на пасовище до корів, підгортала у полі сіно, косила траву, збирала гриби у лісі. Після школи не мала навіть права думати про те, аби піти кудись з однокласниками до озера чи погуляти. Адже якщо не прийду додому вчасно – мама на гречку мене ставила. Або ж ременем по одному місці била. Досі не можу цю гречку їсти. 

І поки влітку всі мої друзі десь на річечці засмагали, я вже працювала у сусідів за гроші. Могла яблука зірвати, сухе гілля позбирати, город сапати, траву для кролів носити. У свої 12 я вже заробляла перші гроші та все до копійки віддавала мамі. 

Але знаєте, з часом таке пекельне життя мені набридло. Я дуже сильно хотіла вирватися до міста, там жити. Мені дуже сильно подобався Львів і планувала якраз після 9 класу поступити у ПТУ на швачку. Тільки ні мама, ні сестри мене не підтримали:

– То ти навмисне хочеш до міста втекти! Я сама тут вгнуся! 

Однак, свого я добилася – після 9 класу поїхала до Львова сама, подала документи, отримала кімнату у гуртожитку. Старалася шукати ще підробіток, аби мати бодай якісь гроші на прожиття. І вже на 1 курсі я працювала швачкою в одному ательє. 

Мама з сестрами тоді на мене так образилися, що майже рік у гості не кликали. Хоча я щиро просила вибачення та хотіла з ними бачитися. 

Зараз мені 55. Я вийшла заміж, маю хорошого сина, онуків бавлю. Відкрила своє невеличке ательє у Львові. Сестри та мама знають, що я заробляю досить так нормально і постійно стараються витягнути з мене гроші. Я сама зробила ремонт у хаті, оплачувала мамі ліки та операції у Києві, зичила сестрам гроші на весілля та квартири. Звісно, про повернення боргів і мови не було, бо я мала просто так сестричкам гроші віддати. 

Останнім часом мама злягла. Хоча їй 77, але вона не може ні з ліжка піднятися, ні до туалету пройтися. Я старалася щосуботи приїздити до неї в село. Купувала декілька пакетів продуктів, ліки (а вони дуже дорогі), оплачувала комунальні послуги, возила медсестру з сусіднього села, аби вона мамі масажі від пролежнів робила. 

І якось минулої суботи стільки справ мала, що забула заїхати до мами. Тим паче, не встигала через комендантську годину. 

Пошепки

– Слухай, у хаті такий запах. Ще й смітник повний, а продуктів у холодильнику нема. Ти чого не приїхала? 

– Так може у мами, крім мене, є ще діти? 

– Я до мами і так ледь не щодня ходжу та допомагаю. А ти б мала совість мені дорікати!

Ольга живе в одному селі з мамою, але переїхала до свекрів. Бреше мені нахабно в очі про те, що мамі допомагає. Та видно, що в хаті ніхто не прибирає. Ольга тільки прийде, візьме собі мої продукти з холодильника та піде геть. Мамі навіть підгузки гидує міняти. 

А Олена декілька років тому виїхала в Італію на заробітки. Раз на місяць подзвонить, нажаліється, що грошей мало заробляє і на тому все. Не згадаю, коли востаннє вона на свята приїздила. Ще аж до того карантину!

У мами вже почався старечий маразм. Вибачте, але інакше я не скажу. Вона почала називати мене крадійкою. Думає, що я викрадаю її старі колготи, діряві хустини та надщерблені тарілки. Мені того добра не треба. 

Чесно, у мене вже нема сил слухати мамині крики та докори. Вона вже перестала мене впізнавати, раз до хати не хотіла пускати та кричала, що поліцію викличе. 

І часто згадую, як вона мене била, ставила на гречку, сварила. Через маму у мене не було того спокійного та радісного дитинства. 

От чому зараз саме я повинна їй допомагати? Інколи так хочу просто забути дорогу в село, що словами не передати. 

Що Ви можете порадити нашій читачці? Як їй побороти цю проблему? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!