У квартиру доньки постукала якась жінка, зморена, в старому одязі. Оленка хотіла зачинити двері, однак незнайомка по ту сторону поставила ногу між двері й промовила: “Впусти!”

Після закінчення школи Оленка мріяла вступити в юридичну академію, дуже хотіла стати юристом. Але от батьки дівчини були проти, вони наполягали на тому, щоб вона вступила в медичний. Було багато сперечань, однак матір все-таки зуміла влаштувати доньку в медичний університет. Пройшло пів року, й Оленка заявила, що вона там вчитися більше не буде. Не подобається, тому забирає документи. Вдома розгорілася сварка, матір заплатила багато грошей, щоб дівчина навчалася в цьому університеті, а донька взагалі не оцінила її старань. Після цього конфлікту Оленка зібрала речі й пішла з дому.

Не спілкувалася з батьками цілих п’ять років. Вони ж лише знали, що вона проживає в іншому місті. Одного дня в квартирі Марії Петрівни пролунав дзвінок – на тому кінці слухавки була Оленка, донька зателефонувала вперше після стількох років мовчанки. З того часу вони не втрачали зв’язок, однак дівчина не приїжджала до батьків. Також не розповідала про своє весілля, лише поставила перед фактом, що у неї є чоловік і двоє дітей. Пройшло ще цілих п’ять років, як Оленка знову з’явилася в рідному місті. Вона спитала в матері, чи можна пожити з сім’єю в батьківському домі деякий час, поки вони не вирішать питання з житлом.

Марія Петрівна була тільки рада з цього, нарешті вона побачить своїх онуків. Приїхали донька з чоловіком, дітьми, жили вони разом практично рік. За цей час купили квартиру неподалік й розпочали там робити ремонт. Марія Петрівна не могла насолодитися цим часом, вдома постійно лунає сміх дітей, разом з донькою вони готували вечерю, чоловік з зятем в цей час щось лагодили, або ж просто переглядали новини. Жінці так не хотілося, щоб діти переїжджали, однак онуки ростуть, звичайно, їм буде мало місця в цій квартирі. 

Через рік і три місяці діти переїхали. Так сумно стало, то ж бабуся практично щодня навідувала своїх онуків. Одного дня в двері квартири доньки постукала якась жінка, вона була зморена, в старій одежі й дуже схожа на дітей Оленки. Донька провела її на кухню й зачинила двері, паралельно перелякано розмовляла з чоловіком телефоном, щось йому пояснювала. Марія Петрівна не могла зрозуміти, що відбувається. Чоловік Оленки одразу приїхав з роботи й розпочався конфлікт, жінка благала показати їй дітей, однак цього так  і не трапилося. 

Коли чоловік провів її за двері, то свекруха одразу кинулася на нього, щоб він розповів, що це було. Однак Сашко поспішав на роботу, тому просто вибіг з квартири. Тоді Оленка запросила матусю на кухню, поставила чайник і розповіла свою життєву історію:

– Я тоді пішла від вас, поїхала в інше місто й одразу там влаштувалася на роботу. Спершу проживала в кімнаті гуртожитку, потім стала заробляти краще, вступила до коледжу, щоб мати хоча б якусь освіту. А згодом я познайомилася з Сашком, одразу зрозуміла, що це кохання з першого погляду. Він розповів мені, що розлучений й самостійно виховує двох дітей: трирічного сина, а доньці – шість місяців. Його перша дружина ніколи не була ідеальною, але після народження дівчинки загуляла, чоловік думав, що вона прийде до тями, зрозуміє, що має двох дітей, однак цього не сталося. Одного дня Сашко повернувся з роботи й побачив записку на столі: дружина написала, що відмовляється від дітей і йде з сім’ї. Коли я побачила цих крихіток, то зрозуміла, що це мої діти і я стану для них рідною матір’ю. Ми вирішили переїхати сюди, адже тут ніхто не знає про цю історію. Мамо, ти засуджуєш мене?

– Ні, доню, я тобою пишаюся. Ти дійсно для них чудова мама, а я стану найкращою бабусею! 

Чи варто розповідати в майбутньому дітям про цю історію? 

U2

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector