Я живу у цивільному шлюбі з чоловіком вже 6 років й у нас вже є спільна донечка, якій цього року виповнилося 4 роки.
В липні мій двоюрідний брат святкував весілля. Ще за місяць до торжества він передав через знайомих запрошення. Мені було дуже дивно бачити лише моє ім’я на листівці і я тому вирішила перепитати його, чи чекає він на весіллі мене з моєю сім’єю. Я написала йому в одній з соціальних мереж. Відповіді не прийшлося довго чекати.
Я була вражена, коли прочитала його повідомлення: “Розумієш, сестро, ми на весілля запрошуємо лише рідних людей.”
Я тоді зрозуміла, що на присутність мого чоловіка на святкуванні ніхто не запрошував. Тоді я подумала, може, дійсно там будуть найближчі люди і вони роблять маленьке торжество. Чоловік мій не дуже образився, адже в нього в цей період було дуже багато роботи… Тому я вже замовила собі і доньці плаття, записалася в салон на зачіску і макіяж.
Тиждень після цього мені знову приходить від нього повідомлення: “Ірино, ти точно зі своєю донькою будеш? Адже мені потрібно точно сказати, тому що завтра вже ми оплачуємо місця в ресторані.”
Я знала, що святкування буде проходити в маленькому кафе, тому вирішила запитати, чи точно всім вистачає місць. Можливо, я б з донькою тоді і не пішла. Тоді брат мені сказав, що всім вистачає місць, він просто перепитує про всяк випадок. Після цього діалогу мені було щось неприємно. Мені здавалося дуже дивно, що брат по декілька разів перепитує гостей. Таке враження, що він до останнього надіявся, що ми не прийдемо. Тоді я сказала, що доньку можу на руках потримати, щоб він не переплачував за місце. Той зрадів і повідомив, що й інша родичка дівчинку 3-х років теж на руках тримати буде.
Але ніби далі все було добре, я вже забрала сукні, як раптом за тиждень до весілля брат пише наступне: “Привіт, сестричко. Мені дуже незручно, але в нашому ресторані на 8 годину вечора будуть ще святкувати день народження. З дітьми так буде не зручно. Може, ти дитину вдома залишиш? Та родичка теж буде залишати дитину вдома. Дітям це може бути дуже стресово, стільки людей, ще плакати стануть. Не хочу таких неприємностей в наш день”.
Тоді я навіть не знала, що йому відповісти. Моїй малечі вже 4 роки! Вона прекрасно все розуміє і не плаче з будь-якого приводу. До того ж вона обожнює такі свята, любить танцювати та бути серед людей. Я і не планувала бути з нею до кінця. Хотіла взяти на 2-3 години, а потім чоловік би її забрав. Але після такого у мене взагалі не було бажання йти на весілля.
Я відмовила на його запрошення, а той тоді почав кликати мене і з чоловіком, і з донькою. Правда, я не погодилася. Повинна ж бути у мене якась гордість. До речі, подарунок я все ж передала своєю ріднею. А брат мій відтоді перестав зі мною спілкуватися.
Ще й жалівся всім на мене, а я досі думаю, чи правильно я тоді вчинила, що не пішла весілля?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!