Я завжди добре знала, що свекруха мене не любить. Але через це не переймалась, адже живемо ми окремо, зустрічаємось не так часто.
Та нещодавно Віра Дмитрівна захворіла. Я не якась там безсердечна, тому вирішила, що час від часу буду провідувати свекруху. Та й чоловік мій багато працює, зайнятий дуже.
Тож я приїжджала через день. Привозила продукти й все, що було потрібно. Так і того дня, попередньо зателефонувала, аби перепитати:
– Скажіть, можливо вам щось привезти?
– Ой, так мені борщику закортіло зеленого. Ти вмієш такий варити?
– Вмію. Тоді я трохи пізніше приїду, коли приготую.
Довелося змінювати усі плани, аби зварити того борщу. Та я подумала, що життя надто коротке і треба допомагати. Дорогою до свекрухи ще завітала в магазин докупити різного.
Коли приїхала, Віра Дмитрівна з порогу сказала:
– Як ти довго. Я вже зачекалася, думала з голоду помру.
– А хіба у холодильнику нічого нема? Треба було перекусити. Та і я дуже старалася швидше.
– А борщ з м’ясом?
– Ні пісний. А хіба в зелений борщ додають м’ясо?
– Я варю його на телячому бульйоні. Тобі треба рецепт записати.
Свекруха все ж поїла, хоча постійно робила якісь зауваження. Видно не знає, що їсти краще мовчки. За цей час я поприбирала і зібралася йти.
– А ти завтра прийдеш?
– Мабуть, після завтра. Я продукти купила. В холодильнику ще котлети є й овочі тушковані.
Я пішла, дуже поспішала, адже вдома було чимало страв. Та й доньку скоро з садочка треба забирати. Раптом вже в машині я зрозуміла, що разом з продуктами виклала на стіл свій гаманець. Відразу ж побігла за ним.
Піднімаючись сходами я раптом почула розмову. Відразу впізнала голос Віри Дмитрівни.
– Ця дівка ніколи не навчиться готувати! Таку полову привезла, я ледве проковтнула. Відчуваю, що скоро з голоду тут помру.
– Та невже все так погано?
– Кажу тобі, з такою невісткою віку доживати – біда! Сидить без роботи, а приїжджати щодня не хоче. Ледащо!
Я піднялася сходами. Свекруха з її сусідкою Ніною мене побачила й аж зблідла.
– Ой, а ми тут говоримо про невістку моєї подруги.
– Так, так. Я гаманець забула.
Забравши своє, я підійшла до свекрухи й міцно її обійняла.
– Тримайтеся тут і дзвоніть, якщо що! Одужуйте швидше! Я вас наступного разу ще щось смачненьке приготує.
Вона навіть сказати нічого не могла. Дуже здивувалася. А мені полегшало. Вважаю, що правильно зробила, що не зчинила скандал. А ви як гадаєте?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!