Так склалося в житті, що я змушена була переїхати в село та виховувати самостійно там доньку. Спочатку навіть не спілкувалась з сусідами, бо вони хотіли лиш одне: взнати хто я така і чого сюди приїхала. А навіщо їм знати, тільки плітки будуть поширювати, тому я й мовчала. Коли перестали косо дивитись, тоді трохи підпускала до себе людей. Однак складно було, адже Марічка підростала, хотілось дати їй усе найкраще, а не завжди виходило. Вона в мене була дуже старанною дитиною, вчилась на відмінно, однак друзів в селі не мала. Я мріяла, щоб вона вибилась в люди та поїхала з села, але не думала, як це може обернутися проти мене.
Марія закінчила школу та вступила до університету. Дівчинка мала хист до іноземних мов, хотіла поїхати в Америку, тому я зі всіх сил працювала на двох роботах аби забезпечити їй це. Через 4 роки Марічка таки продовжила навчання в омріяній країні. Спочатку постійно телефонувала мені, ділилась своїми досягненнями, я неймовірно була щаслива за неї, адже хотіла, щоб вона реалізувала себе. Але минуло декілька місяців, а донька про мене геть забула. Якось подзвонила я їй:
– Доню, я сумую за тобою, чому ти не дзвониш? — запитувала я її.
– Мам, я не маю часу з тобою говорити, потім напишу, бувай. — відповідала Марічка та кидала слухавку.
Згодом не говорили тижнями, а потім й місяцями. Потім я зовсім не знала, що робить моя дитина. Минув рік, сусіди розповіли, що бачили фото моєї Марічки в інтернеті, і що вона вийшла заміж. Почувши це, у мене побігли сльози по щоках… Мені було нестерпно боляче, не розуміла чому донька стала такою чужою та холодною до мене. Адже я завжди давала їй усю свою любов. В чому я завинила? Ще через рік приїхала вона до мене вже зі своєю донькою та чоловіком.
– Марічко, та як це так? Чому ти мені не сказала? Без маминого благословення вийшла заміж? — зі сльозами на очах говорила я.
– Я так і знала, що ти зустрінеш мене не добрим словом, а скандалом! Тому і їхати не дуже хотіла. Це чоловік наполіг — відповіла Марія.
– Ти робиш мені дуже боляче… А я тебе все одно люблю!
– Ой не роби драму, не можу цього слухати! — кричала вона
Та раптом нашу розмову перервав її чоловік.
– Досить Маріє! Як ти можеш так говорити до мами? Насправді я радий познайомитися з вами! Не хочу, щоб наша перша зустріч пройшла з такими емоціями — заспокоював мене Ростислав.
Я була здивована галантністю хлопця, він мені одразу сподобався. Завдяки Ростиславу, ми з Марією тоді помирились та ще довго сиділи, говорили й плакали. Вона просила вибачення за свою поведінку й обіцяла приїжджати з донечкою на літо. Мабуть, все-таки я заслуговую на мінімальну повагу від доньки. А як часто ваші діти телефонують вам?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!