Я з чоловіком Романом на той час були одружені вже 8 років. Виховували донечку Оленку 5 років. Загалом все було добре, ми любили часто запрошувати до себе гостювати друзів. Однією з найчастіших гостей була Люба. Вона моя подруга дитинства і саме їй я довіряла усі секрети.
Одного разу я потрапила до лікарні з підозрою на апендицит, тому попросила Любу доглянути за будинком та донькою. Вона без проблем погодилась та навіть коли я рвалась повернутись з лікарні додому, вона мене заспокоювала та переконувала залишитись, аби тільки лише мені було краще. Я була надзвичайно вдячна подрузі за її допомогу, однак зовсім не уявляла, чим насправді обернеться для мене та моєї сім’ї така допомога Люби.
Через тиждень мене виписали і я повернулась нарешті додому. Тільки тоді мені здалося, що шось не так, щось наче змінилось… Роман став себе дивно поводити, почав десь пропадати, затримуватися на роботі, а Люба постійно не мала часу зі мною навіть телефоном розмовляти. Але я вирішила не надавати тому якогось значення, адже буває такий період, коли у кожного свої справи, проблеми й немає часу, ще комусь приділяти багато часу.
Минув місяць, а мого чоловіка наче підмінили. Він став дуже роздратованим та мене практично не слухав, весь час наче літав десь у своїх думках. Якось я вирішила поговорити з ним про це.
– Роман, в чому справа? Щось не так? Я не розумію, чому ти так себе поводиш і чому наші стосунки стали такими холодними? — відважилась запитати я.
– Чого ти хочеш? Немає чого вчепитись, тому запитуєш мене якісь дурниці — розлючено мовив він мені у відповідь.
А потім встав, грюкнув дверима та пішов. Я зрозуміла, що щось точно трапилось, але що саме ніяк не могла збагнути. Та одного дня таки все таємне стало явним…
Моя донечка Оленка зі сльозами повернулась з садочка. Я налякалась і почала розпитувати її:
– Що трапилось, донечко? Чому ти плачеш?
– Я злякалась, що мене викрадуть і я більше не побачу тебе… — тремтячим голосом говорила Оленка.
– Що? Хто тебе міг викрасти? Що ти таке кажеш ? — збентежено запитала я.
– Сьогодні, коли ми грались на майданчику, до мене підійшла тьотя Люба і сказала, щоб я пішла з нею додому. Але я не хотіла йти, бо ми грались і ти обіцяла, що забереш мене. Тому я відмовилась йти з нею. Тільки потім вона почала сильно кричати й казала, що викраде мене. Мені стало страшно…
Почувши це, я була впевнена, що моя дити не обманює, адже вона ніколи раніше нічого подібного не вигадувала. Однак повірити у таке було складно, до того ж Люба це та людина, які я повністю довіряла. Тоді я вирішила зателефонувати подрузі та розпитати про все, бо забирати Оленку сьогодні я її не просила. Натомість вона від мене виклику не прийняла.
Тоді моє серце вистрибувало із грудей, бо відчувалось, що за моєю спиною діється щось дуже дивне… Раптом мені в голову приходить одна думка, в яку важко було повірити, але мені потрібно було це перевірити. Тоді знову запитую в Оленки:
– Скажи, будь ласка, доню, що робив тато з тіткою Любою вдома, коли я була в лікарні? Вона з тобою гралися?
– Ні, тато грався з тіткою сам, а мені сказали сидіти у своїй кімнаті та дивитись мультики.
Тоді мені все стало зрозуміло, тільки зовсім не спокійно… Адже, чому Люба хотіла викрасти мою дитину?
Коли Роман повернувся з роботи, я змусила його говорити правду. Цей негідник таки зраджував мене з Любою. І як так могли вчинити найближчі, найрідніші мені люди…? Я досі не можу збагнути. До того ж як це підло робити це у домі, коли мене нема.
Може потім я ще б якось намагалась поговорити чи вирішити цю ситуацію, але як тільки це торкнулося моєї дитини — немає про що говорити. Я показала Роману на двері, а Любу викреслила зі свого життя. Бо ніхто не має права погрожувати моїй доньці!
А як би ви вчинили у такій ситуації ?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!