У мене й 50 гривень в кишені немає, а чоловік щодня дає гроші колишній на шопінг і салони. Хіба це справедливо?

Пишу, бо інакше просто вибухну від обурення і цієї несправедливості. Ось вже три роки я у шлюбі. Думала житиму, як в Бога за пазухою, але ж де там…

З Анатолієм я познайомилась на форумі бізнесменів. Я там працювала, а він був запрошеним гостем. Відразу ж почав залицятися до мене. А вже на першому побаченні заявив, що хоче сім’ю і багато дітей. Тож розваг не шукає. Така цілеспрямованість підкуповувала. До того ж він дійсно впливова у нашому місті людина, має великий бізнес.

Ми почали зустрічатись. А якось, коли ми вечеряли у ресторані до нас підійшла вишукана жінка у дуже дорогому одязі. Я таких лишень по телевізору бачила.

 – Толік, ти нас не познайомиш? – раптом сказала вона.

Він спокійно відповів:

 – Це Лєна, моя колишня!

 – Але ж ти не казав, що був одружений?

 – Був, два роки, як ми розлучились. Але досі маємо гарні стосунки й виховуємо доньку. Я чекав слушної миті, що розповісти.

Сказати, що я була спантеличена – нічого не сказати. Я була сірою мишею порівняно з Лєною. Повна її протилежність. Та Анатолій запевнив, що я не маю перейматися, бо з колишньою він одружився, зовсім не розуміючи, якою має бути дружина і берегиня домашнього вогнища. Я все ж не витримала і спитала:

 – А що ж стало причиною розлучення?

 – Лєна взагалі дітей не хотіла. Я її ледве вмовив вагітність зберегти. Та надалі вона відмовилась народжувати ще. А я сина хочу. Та й взагалі, колишня лише про себе дбає, сімейне життя – то не її.

 – То тепер ти просто шукаєш, хто б тобі дітей народжував?

 – Та ні. Я хочу нормального спокійного життя, без драми.

Я теж хотіла мати дітей. Саме й тому погодилась вийти за Анатолія. Ми одружилися, мало не відразу я завагітніла. Ми були дуже щасливі. Народився Назарчик, а вже за два роки – й Соломія. 

Пошепки

Тож я подарувала чоловікові сім’ю, про яку він так мріяв. Робила все, аби вдома було затишно. Самотужки доглядала дітей, випікала смаколики щодня, прибирала. І жодного разу не просила найняти помічницю, хоча чоловік міг це зробити.

Та одна річ мене страшенно дратувала. Анатолій ніколи не давав мені кишенькових грошей. Все або купував самотужки, або виділяв суто на потреби. Спочатку я вважала, що так навіть краще, адже я майже з дому не виходжу. Але згодом це почало дратувати. Адже, коли я гуляла з дітьми, часом навіть 50 гривень в кишені не мала, аби придбати води чи морозива.

Натомість колишня чоловіка ні в чому собі не відмовляла. Щодня бутики й салони краси. І все це на гроші Анатолія. Одного разу я не витримала і вирішила це обговорити:

 – Ти виділяєш Лєні шалені гроші. А я, твоя дружина, ні копійки не маю.

 – В тебе є все необхідне. Що ще хочеш?

 – Також хочу час від часу піти в магазин, або ж придбати спонтанно щось з продуктів.

 – То скажи мені – я дам гроші.

 – Це зовсім інше. Доведеться чекати твого дозволу, я почуваюсь приниженою, наче у в’язниці.

 – Ти перебільшуєш! Я вважаю, що гроші псують жінок. Частково саме через них наш шлюб з Лєною і розпався. Невже такого ти хочеш?

 – Ні, але в мене враження, що ти про неї більше дбаєш.

 – Вона доглядає мою доньку. Я мушу їй допомагати. А жити інакше Лєна не вміє.

Що б я не говорила – все марно. Врешті в мене зникло бажання щось пояснювати. Почуваюсь, наче мене використали, просто щоб дітей народила. Як мені бути – не знаю. Може Анатолій і досі колишню кохає, того їй гроші дає на все?

Як ви гадаєте, гроші дійсно псують жінку? Чи правий мій чоловік? І чи не здається вам, що я йому насправді не потрібна.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!