У мене прекрасна свекруха. А от чоловік Тарас – повна протилежність. Навіть не знаю, як у такої працьовитої жінки виріс повний ледар?
Я знаю, що свекруха вже добрих років 10 точно працює в Португалії, доглядає одну літню сеньйору. Живе у неї, постійно поруч, часто ще вдома прибирає, їсти готує, з собачкою гуляє.
І коли ми зіграли весілля, то пані Марина привезла нам 10 пляшок вина та стільки з шампанського, різні закуски, багато сортів сирів, м’яса, ще ікри не пожаліла.
А через рік після весілля ще раз приїхала та привезла товстий конверт з грошима – нам на квартиру. Я так плакала, що аж почала свекрусі руки цілувати і щиро дякувала.
– Ну ви ж мої діти. Хто, як не мама допоможе? Знаю я ці мізерні зарплати в Україні, ще 100 років будете кожну копійку економити та мівіну запарену їсти.
І до речі, як пані Марина приїздила у гості, то залишалася жити у нас під час відпустки. Жодного разу не дорікала, що я погана господиня, свої правила не встановлювала. Бо, знаєте, як то буває – спершу дають кошти на житло, а потім починають там і командувати та нарікати.
Однак, мене турбує інше – Тарас. Точніше, його ставлення до маминих заробітків. Сказати, що чоловік розслабився – то вже нічого не сказати.
Раз у нас зламалася пральна машинка. Тоді Тарас подзвонив до мами та попросив гроші. Ну, діло термінове, у нас тоді дійсно не було навіть як кредит оформити.
Потім Тарас захотів велику плазму у вітальню, аби футбол дивитися. І знову пані Марина йому на картку скинула гроші. Ще й вибрав таку дорогу модель, майже 20 тисяч.
Я не хочу сидіти просто так вдома, коли синочок пішов у садок, то знайшла роботу. Працюю бухгалтером у фірмі, зарплата нормальна. Ще й біля дому, не треба далеко їхати.
А Тарас працює водієм таксі. Але то є гроші, то нема. Раз принесе 15-20 тисяч, раз ледь 6-7 нашкребе. Мене така “стабільність” не влаштовувала.
– Ну піди на будову робочим. Чи от, подивися, сюди шукають майстрів.
– Ага, аби я з такою роботою собі спину надірвав та потім в лікарні опинився? Мене і так все влаштовує у таксі.
Тільки от таксі тут ні до чого – має маму на заробітках. Мені вже так соромно за пані Марину. Працює, на всьому економить, а Тарас так легковажно ставиться.
Нещодавно у мене було день народження. Вирішила запросити подруг та батьків додому, приготувала смаколики.
Але чоловік навіть не додумався купити мені подарунок. Я так хотіла одну сумочку, показувала йому щоразу вітрину, як проходили повз. Вона коштувала не так дорого, 1 200 і ще знижка 10%.
Тільки Тарас прийшов додому з пустими руками. Мені аж ніякого перед гостями стало:
– Ти що мене геть не любиш? Ну це ж моє свято!
– Ой, та не кіпішуй, ніхто ту сумку і так не купить раніше за тебе. Мама завтра скине гроші на карточку, то підемо і візьмемо.
Це вже ні в які ворота просто не лізе. Тарас геть за розум братися не хоче, все чекає, поки мама гроші скине.
А свекруха не молода пані, їй вже під 60-ть. До самої старості буде там гарувати, аби її в Україну в домовині привезли?
Не знаю, як ще чоловіка напоумити. Тому і написала сюди, аби почути якусь пораду…