У мене є квартира, яку мені купили батьки ще до мого заміжжя. Вона знаходиться на вулиці Шевченка у нашому місті.
Ми ж з Сергієм живемо у власній квартирі в іншому кінці міста. Ту квартиру я вирішила здавати в оренду, бо вважаю це розумним і надбавка до зарплати буде хороша.
Домовилась з квартирантами, які мали заселитися через 2 тижні. Все там помила та прибрала до їх заселення.
Аж ось приїздить до мене Олена Андріївна, моя свекруха, і заявляє:
– Дай мені ключі від нашої квартири, тієї, що на Шевченка.
– Не нашої, а моєї. Її мені купили батьки вже давно. І для чого вам ключі?
– Нашої! Після вашого весілля з моїм сином, все спільне. В тій квартирі поживе моя подруга, яка приїжджає у гості з Канади.
– Ні.
– Що означає ні? Я твого дозволу не питала. Дай ключі!
– Я цю квартиру здаватиму, тому нехай ваша подруга шукає інше місце, де жити.
– Чого це ти мені не повідомила про оренду квартири?
– Бо не повинна.
– То Ліля поживе доти, поки твої квартиранти заїдуть.
– Ні. Я все вже там прибрала, ще раз не хочу. До того ж ваша Ліля минулого разу замість 2 тижнів, 3 місяці жила. Це в мої плани не входить.
– Я вже пообіцяла і відмовити не зможу.
– То нехай вона у вас і живе. Посунетесь. Це ж ваша подруга.
Я не пустила жити у свою квартиру подругу свекрухи. За що та на мене образилась. Тепер всі родичі і знайомі знають, яка я нахаба та егоїстка, за версією свекрухи. Я ж вважаю, що вчинила правильно.
Яка ваша думка? Що зробили б ви?