Декілька місяців тому ми переїхали у новий будинок за Львовом. Одразу потоваришувала з сусідами, багатодітна родина. Наші діти гралися на дворі, а я запрошувала Олену на каву у гості. Жінка хороша, приємна, дуже розумна. Вона часто приносила на частування домашні пиріжки з варенням.
Наші чоловіки також допомагали один одному. То диван занести, то машину полагодити. А щосуботи їздили на риболовлю, то в них такі ритуали були.
Ми навіть разом Новий Рік святкували. У Олени та Владислава 4 дітей – старші сини, Андрій та Микола і дві дівчинки-близнятка, Марія та Марина.
Однак, минулого місяця в родині сталося горе. Їх будинок згорів через несправні кабелі. За хвилину вогонь піднявся по стінах. Ми якраз спали, але побачили пожежу з вікна, викликали пожежників. Олена вибігла у халаті та домашніх капчиках, дітки кашляли від диму. Я одразу їх завела додому, дала сусідці заспокійливі, а малі пішли спати у нашу спальню.
– Господи, що тепер буде з нами. Куди ми підемо з дітьми? – голосно кричала Олена. Я їй навіть викликала швидку, бо геть кепсько було.
– Можеш пожити у нас декілька днів, поки нову квартиру не знайдете. Одяг віддам, наші діти одного віку та розміру.
Я знала, що у Львові живе свекруха та зовиця Олени. Ми наступного дня поїхали до них на квартиру, аби пояснити всю ситуацію.
Але поведінка родичів мене шокувала. Замість співчуття та розради, вони накинулися зі звинуваченнями на бідолашну Олену
“А треба було слідкувати за хатою”, “Сама винна, що так сталося”, “Значіть, Бог покарав за гріхи, йди до церкви”.
– Будь ласка, ми не маємо де жити. Хоча б пустіть на декілька місяців, ми потіснимося.
– Е ні, шановна, тут не готель. Я вам гроші на будинок дала? Дала. Все, більше я вам нічого не вина!
– Але заради онуків, будь ласка.
– Ви вже дорослі люди, самі повинні розбиратися з проблемами. І що, що внуки? А ви їх батьки!
Олена сама сирота, її єдина родичка бабуся померла декілька років тому. І так вийшло, що більше їм не було до кого звернутися за допомогою. Дівчина з розпачу вже почала шукати орендовану квартиру.
Але мені було дуже образливо за подругу. От наче це не її полили брудом, а мене.
Тому я вирішила сама звернутися за допомогою до сусідів. У нас приватний сектор, людей не так багато, всі знали про трагедію Олени та Владислава.
– Можливо, хтось знає, що робити далі?
– Я маю орендовану квартиру, у якраз мешканці переїхали. Але там одна кімната, чи їм ее буде тісно?
– Постривайте, у мене є ідея.
Олег був нашим головним по будинках, типу ОСББ чи щось такого
– Пропоную нам скинутися на ремонт будинку. Хто скільки може – той і дає, чи 100 гривень або тисячу. І якщо у вас є одяг для дітей, то відайте Олені.
І ми всі зібрали чималу суму, майже 4 тисячі доларів. Хтось приніс ще старі меблі, кухонну техніку, віддали одяг та іграшки
Олена та Владислав аж розплакалися, коли ми вручили їм конверт. Зараз сусіди допомагають з ремонтом. А Олег взагалі вирішив піти ще дальше. Знайшов тих людей, які ставили в будинку кабелі та написав заяву до суду. Комісія визнала ту компанію винною, бо вони не дотрималися правил безпеки, через що згорів будинок.
За 3 тижні ми вже привели дім до ладу, залишилися деякі дрібні деталі. І тоді я зрозуміла одну річ – справжній друг пізнається у біді.
І поки рідні люди відвернулися від Олени та Влада, ми спільними зусиллями зібралися та допомогли родині. Ну бо хто, як не ми? Тому, шановні українці, робіть добро! Повірте, Бог за такі хороші вчинки нам всім подякує.
Вам сподобалася така добра історія?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!