Народилася я в селі, але одружилася і переїхали ми з чоловіком і донькою до міста.
Батьки мої залишилися в селі, але я про них не забувала, майже кожних вихідних була в селі, різні смаколики купляла й допомагала на городі.
Але от моя донька такого поняття не має. Чи то я її неправильно виховала, чи що. Вона як заміж вийшла, так про нас взагалі забула. Якщо я не подзвоню, то навіть на зв’язок не виходить, а я не знаю, що мені робити, щоб покращити наші стосунки.
Живемо ми з донькою в різних містах вже цілих 10 років, от нещодавно їй виповнилося 30 років, а вона нас навіть не покликала. Як тільки вона одружилася, то я залишила їй квартиру і поїхала до матері, щоб не заважати молодій сім’ї. Хоча чоловік її мені взагалі не подобався, ну не пара він їй. Так вони залишилися жити в тій трикімнатній квартирі, але я не переписувала її, а залишила собі, на про всяк випадок – не довіряю я зятю.
Бачуся з Юлею лише один раз на рік, на Різдво. Приїжджає вона до нас на свята, бо в селі краща атмосфера, а от нас взагалі до себе не кличе. Коли Юля приїжджає, то наша спокійна атмосфера в домі перетворюється на жах: вона щось вічно невдоволена, кричить, хоча вона в нас ніколи не питає, як ми живемо, чи нам щось треба.
Якось я вирішила зателефонувати свекрусі, слово за слово, і вияснилося, що Юля з нею теж не спілкується. А все через те, що свекруха їй робила зауваження.
В мене з матір’ю біля хати великий город з картоплею. І я одного разу попросила приїхати доньку з зятем нам допомогти. Правда, та сказала, як відрізала: допомагати вони не будуть, бо на вихідні їдуть відпочивати в гори.
Так вона і не приїхала. Моїй матері 85 років, тому з неї теж допомоги ніякої, я ледве той город сама перекопала. Взимку, як завжди, попросять мішок картоплі, а я не дам!
Мені дуже образливо, що донька так ставиться до мене!
Що ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!