Мені 32 роки, та я вже стільки пережив. Зараз я на війні. Пішов у військкомат самотужки, адже дітей в мене нема, дружини теж. Краще мені воювати, ніж тому, хто потрібен рідним. Крім того, шансів одружитись в мене вже немає. І зараз ви зрозумієте чому.
Колись я був заручений. Зовсім молодий на рок-фестивалі познайомився з Тетяною. Ми були на одній хвилі й закохалися з першого погляду. Я тоді ще навчався, та ми вирішили жити разом, згодом планували одружитися.
Після закінчення університету я почав працювати програмістом. Заробляв досить гарно. Орендували чудову квартиру, а тоді я придбав гарного персня. Ми поїхали в Карпати на вихідні, саме там на вершині гори я запропонував Тані стати моєю дружиною. Вона погодилась і, повернувшись додому, ми відразу почали готуватися до весілля. Це були найщасливіші місяці в моєму житті.
Стрес через весільні клопоти залишив свої наслідки. Таня захворіла. Вона знепритомніла просто на роботі. В лікарні сказали, що це від перевтоми. Навіть на обстеження не відправили. Знаєте, як це в нас відбувається, якщо людина молода – ніхто не переймається її здоров’ям.
Минув місяць, та моїй нареченій щодня ставало дедалі гірше. Я вмовляв поїхати в діагностичний, та вона не хотіла, казала, що таке вже було і скоро все мине. А тоді одного ранку вона не прокинулась. Лишень після розтину мені повідомили, що в Тані була пухлина мозку.
Пережити цю втрату було надзвичайно важко. Я не міг жити далі в нашій квартирі, тож поїхав за кордон. Роботу там знайшов досить швидко, тож увесь час я працював. Минуло три роки, поки я прийшов до тями, повернулося бажання жити.
Саме на роботі познайомився з Марією. Вона була чудовою і дуже цікавою особистістю. Весь вільний від роботи час присвячувала екстремальним видам спорту. Каталась на лижах, займалась скелелазінням, їздила на байку.
Наші стосунки були, наче вихор – пристрасні та яскраві. Марія допомогла мені забутися. Та минуло два всього два місяці й сталася біда, моя дівчина не впоралась з керуванням мотоцикла, вона загинула миттєво. А мені залишила лише свого пса – мопса Фреді. Тварина страшенно сумувала за хазяйкою, і я також. А наші колеги лишень казали:
“Господи, яка молода і гарна!”
Після цього в мене вже почалась депресія. Я повернувся в Україну. Згодом почув, що друзі потайки кажуть, що я “чорний вдівець”. Врешті я й самий в це повірив. Вирішив – більше ніколи не матиму відносин.
Я гуляв з собакою, коли зустрів в парку Настю. Вона також вигулювала свого спанієля. Наші пси потоваришували й ми теж. З цією дівчиною мені було легко і затишно, наче стару подругу зустрів. Врешті я наважився і ми почали зустрічатися. За кілька місяців я познайомив її зі своїми друзями. А наступного дня після спільної вечірки Настя зникла. Я їй писав і дзвонив, та відповіді не було.
“Твої друзі розповіли мені усе! Наразі я не знаю, що з цим робити. Мені треба подумати!”
Я не звинувачував Настю, а просто відпустив.
А тоді почалась війна. Я відразу ж пішов у військкомат. Вирішив – кому, як не мені воювати. Наостанок зателефонував Насті:
– Привіт! Вибач, що турбую. Чи не може Фреді пожити у тебе? Я не маю з ким його залишити.
– Ти кудись їдеш?
– На війну. Вже завтра.
– Добре, привозь пса.
Я залишив Фреді у Насті й пішов на війну. Час від часу вона висилає мені відео і фото з собакою, ми спілкуємось. Тут, на передовій я зрозумів, що покохав цю дівчину. Та не знаю, що з цим робити. Чи не станеться з нею біди? Як вважаєте, що мені робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!