Коли дружина Олена завагітніла, я дуже зрадів. І ми одразу почали роздумувати, як назвемо нашу донечку. Я хотів запропонувати щось сучасне, але моя дружина сказала, що у їхній сім’ї є традиція називати дітей в честь бабусі:
– Бабусю по татовій лінії звали Зеновія, а по маминій – Серафима. Яке ім’я тобі більше подобається?
– Та ніяке. Ти розумієш, що це безглуздя називати так дітей?
– Але це дуже гарна традиція!
– Я поважаю традиції, але вважаю, що не слід псувати через них життя дитині!
Врешті, ми домовились знайти компроміс. Я запропонував ім’я Софія і дружина наче погодилась.
Дитина народилась передчасно. Я дуже хвилювався за здоров’я обох дорогих мені людей. Та, на щастя, все обійшлося. Однак після виписки дружина твердо налаштована назвати дитину Серафимою. І каже, що це нас доля покарала за непокору.
– Та якщо ми її так назвемо, доля каратиме нас ще більше! З нас насміхатимуться друзі, знайомі! А дитина, як виросте, ким вона стане?
Мало того – ще й інші родичі почали носа пхати та свої непрохані поради роздавати:
– Послухай, ми краще знаємо! Ця дитина продовжить наш рід і тому ім’я має бути відповідне!
– Як ти, синку, відцураєшся від традицій, буде велике лихо. Не матиме ваша сім’я спокою!
Врешті я не витримав цих цькувань і виступив категорично:
– Якщо це моя дитина, то вона має мати гідне ім’я і не треба списувати все на долю чи традиції. Ім’я треба вибирати з розумом.
Дружина дуже образилась і навіть не розмовляє зі мною. А її родичі косо дивляться на мене. Але я не хочу поступатись, бо думаю про майбутнє своєї донечки. Я бажаю для неї тільки кращого.