Усе на світі я можу зрозуміти, а от стиль життя власних батьків – ні.
Мама з татом вже кілька років на пенсії. Сума їм щомісяця приходить солідна, якщо порівнювати з іншими пенсіонерами, та і відклади вони на старість чимало.
Я ж думала, що вони хоч тепер жити нормально почнуть, перестануть кожну копійку рахувати. Але чуда не сталось.
Нещодавно я святкувала свій ювілей, у ресторан і батьків запросила. За столом і друзі мої зібрались, і колеги, навіть родичі деякі прийшли. Як не дивно, усі ще й дотримались нашого блакитного дрес-коду! Усі, окрім батьків.
Мама сиділа в спідниці, яка вже кілька разів зашивалась, а тато — в носках, які на божому слові тримались. Так соромно мені ще за них не було! Навіть офіціанти на нас зверхньо дивились.
⁃ Мамо, хіба у вас чогось пристойнішого не знайшлось? Ви ж мене перед гостям зганьбили так, що я й очей не знала куди діти! – підійшла я до мами після вечері.
⁃ А що ми зробили не так? Речі нові давно не купували, то й одягли те, що було, – відповіла мама так, наче нічого не сталось.
-То купіть собі нарешті що-небудь! У вас грошей більше, ніж у мене і мого чоловіка, а ви собі на носки та спідницю пару сотень виділити не можете?!
⁃ Та нема в нас зайвих грошей, чого ти причепилась! Пенсію свою ми одразу на долари міняємо, сестрі твоїй помогти хочемо. У тебе ж таки і чоловік, і квартира, і діти. А вона — сама! На кого ж їй ше сподіватись, як не на маму і тата?!
Після таких слів говорити далі з мамою я не хотіла. Дуже цікаво виходить: замість того, щоб на себе гроші витрачати, або хоча б їх порівну між дітьми поділити, вони Наді на квартиру відкладають!
Хоч убийте, а я цього зрозуміти не можу! Хіба ж це нормальна поведінка? Вона може і на той світ старою дівою відправиться, то що, жаліти її тепер? Через неї батьки ходять наче жебраки одягнені!
Чоловік мій цих переживань не розділяє. Мовляв, батьки самі можуть вирішити, на що витрачати свої гроші. Запропонував замість скандалів просто купити мамі і татові речей нових.
– Ага, зараз! Знайшли дурних. Вони гроші свої віддати Наді збираються, то нехай вона їх і одягає! – впевнено заявила я.
Просто так це лишати я не збираюсь, попереду нашу родину чекає серйозна розмова.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А що б ви в такій ситуації робили?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!