Микола розписався з Валентиною, у якої була донька від першого шлюбу.
Його матір гірко плакала, адже чоловік не сприймав невістку та не пустив її навіть до РАЦСу. Світлана ніяк не могла переконати чоловіка в тому, що нічого поганого не сталося. Поїхала жінка до сестри, а та їй порадила: «Підтримай сина. А дитина, чия б вона не була, — то завжди щастя. Ось побачиш, згодом це зрозуміє і твій Дмитро».
Трохи заспокоїлася жінка й повернулася в гарному настрої додому. Знову вирішила поговорити з чоловіком, але той на відріз відмовився слухати дружину.
У невістки був день народження, тому Світлана Петрівна збиралася до неї в гості.
— А ти куди? Навіть не думай туди іти! — гаркнув чоловік. — Я забороняю тобі з нею спілкуватися!
— Марійко, — тихо покликала Світлана свою молодшу доньку, яка ще проживала з ними. — Піди привітай Валентину. Сама розумієш, як тяжко Миколі, весілля не святкували, думав, що хоча б сьогодні трішки посвяткуємо. А тут таке…
— Мамо, не переживай, — заспокоювала Марійка. — Я обов’язково навідаюся. Валентина дуже чудова жінка, і я дійсно рада, що брат з нею одружився. Та й дівча таке в неї веселе.
Марійка взяла пакет з подарунком та не встигла й вийти з квартири, як тут батько:
— Ти куди зібралася?
— Піду прогуляюся з дівчатами. Дуже вдома гаряче, можливо, в парк підемо.
— Дивись мені, не знайди й собі таку пару, як Микола! Нам чужі діти не потрібні!
Світлана Петрівна пішла до себе в спальну й почала гірко плакати.
Через пів року Валентина завагітніла й ця новина чудово вплинула на Миколу. Зібрався йти до сина в гості. Та все примовляв:
— Це ж яке щастя — я скоро матиму свого онука!
— Дмитре, двох онуків.
— Та вже як є.
— Вероніка чудова дівчинка. Ти одразу її полюбиш. Ми з нею часто прогулюємося в парку — зізналася жінка.
Невістка не повірила власним очам, коли побачила свекра на порозі власної квартири. Запросила їх до хати та почала готувати частування на стіл. Миколи ще не було, адже він пізно повертається з роботи.
Вероніка одразу знайшла спільну мову з дідусем, а той на диво не відштовхував її. З часом стосунки між Веронікою та дідусем стали дуже тісними. Він часто приходив до онуків та брав обох на прогулянку. 
Одного дня дівчинка запитала:
— Дідусю, чому в Максимка прізвище Савченко, як у тебе, а в мене інше?
— А яке тобі більше подобається?
— Таке, як у тата.
Тоді чоловік вирішив серйозно поговорити з сином:
— Чому ти не вдочерив Вероніку?
— А що поміняється? Вона ж мені все одно як рідна.
— Тобі, можливо, байдуже, а у дівчинки вже безліч запитань.
— Та я ніколи про це не задумувався, та й Валентина нічого мені не говорила.
— Ось такий ти батько, що Вероніка ділиться зі мною більше ніж з тобою. Поговори з дитиною, заспокой, скажи, що вона теж Савченко. І швидше розв’язуй це питання…
Світлана Петрівна підслухала цю розмову з іншої кімнати і не тямилась від щастя. Вона не думала, що її чоловік прийме невістку з дитиною. А зараз вони справжня, дружня сім’я.
Що ви думаєте з цього приводу?
