Я ще з дитинства хотіла звести собаку. Марила цим домашнім улюбленцем з садка. Така любов передалася від дідуся, він колись працював кінологом у поліції та часто брав мене з собою. Як я любила обіймати та гладити всіх вівчарок на службі. Вони мені завжди здавалися такими розумними, вірними та сміливими тваринами.
Однак, я не скоро змогла здійснити цю мрію. Батьки забороняли заводити собаку, постійно казали, що у квартирі їм буде погано. А потім я переїхала до Львова на навчання, там жила у гуртожитку. Ну куди мені в одну кімнатку, де ще живуть три дівчини, велику собацюру?
Тільки у 25 я нарешті здійснила цю мрію. Мала оплачувану роботу, орендовану квартиру, тим паче, власниця дозволила брати тварин. Моя колега сказала, що є багато собак у Домівці врятованих тварин, біля парку Знесіння. Там і я зустріла свого Барона – німецька вівчарка. Його привезли з Харкова. Власники залишили тварину напризволяще у замкненій квартирі, без їжі та води.
Барон одразу знав, де його місце вдома, що не можна їсти мої капчики та треба поводитися чемно. Сусіди ні дня не скаржилися на його виття. Поки мене не було вдома, Барон тихенько грався м’ячиком чи просто спав.
Як всі собачники, я гуляла з ним щоранку та щовечора. Так, як зараз літо, наші вечірні променади могли тривати мінімум 2 години. Я брала книгу, сідала на лавку, а Барон гуляв у парку. Або ж чемно лежав під ногами.
Два дні тому ми гуляли аж до пів 11, було дуже холодно і темно. Сутеніло, ми ще й забрели у якийсь парк біля нашого району. Барон побіг наперед, я кидала йому м’яча. І тут чую за спиною “Агов, кіса, ти куди йдеш?”. Це були три дебелі чоловіки, які розпивали горілку на лавці.
– Я йду додому. До побачення.
– Кісуля, та ходи до нас, чого ламаєшся? Ми пригощаємо!
Один з чоловіків піднявся та підбіг до мене, перегородивши додому:
– Мацьонька, та що ти, як чужа. Дивися, яка у нас класна компанія.
– Ні, я не піду.
– Слухай, я двічі не пропоную.
Тоді чоловік схопив мене за руку так сильно, що я аж присіла. Горілка додала йому сміливості, він потягнув мене до лавки.
Аж тут бачу – Барон несеться. З такою швидкістю та люттю схопив чоловіка за ногу, що аж роздер штани. Поки той “кавалер” корчився від болю, Барон гарчав на інших. Я швидко дістала телефон та зателефонувала до поліції.
Барон підбіг до першого нападника, сів йому на спину. А песик у мене такий Котигорошко тлустенький, важить 25 кілограмів.
Через 5 хвилин до нас приїхала патрульна поліція. Того чоловіка одразу закинули в машину.
– Та у вашого пса нюх на злодіїв
– Тобто?
– Ми тиждень шукаємо цього втікача. Він обікрав три магазини на 50 тисяч гривень. А ваш чотирилапий допоміг затримати крадія. Нічого, його товаришів теж знайдемо.
Тепер я ще більше люблю свого Барона. Він мій ангел-охоронець з хвостиком. Повірте, тварини дуже розумні створіння і завжди будуть вас захищати!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!