Батьки мого коханого дуже і дуже дивні люди. От чесно, я не вірю, що це досі існує в побуті, особливо у старших поколінь!
Два дні тому я поїхала до батьків Миколи познайомитися. Знала, що вони роками важко працювати закордоном. Мама, Лариса Петрівна, доглядала за літніми людьми в Італії. А тато, Микола Васильович, їздив вантажівками по Німеччині та Польщі. Коля казав, що його все дитинство виховувала старенька бабуся Магда, а батьків він майже не пам’ятає.
А зараз вони вже осіли в Україні нарешті. Тато відкрив свою фірму з вантажних перевезень, а мама має магазин зі сріблом та золотом.
І коли я приїхала до них у Винники, то аж втратила дар мови. Господи, то була не хата, а палац. Стелі під 3 метри, два великих поверхи з терасами. У ванній сенсорна, різноколірна підсвітка. Штори у кожній кімнаті відчиняються та зачиняються на спеціальному пульті, аби не вставати по декілька разів. На кожному поверсі по 3 спальні, 2 вітальні та ванній кімнаті. Тобто, сумарно виходить 10 кімнат та 2 ванни. Всюди стоїть якась система розумної сигналізації.
Мало того, збоку хати зробили ще римську сауну, поставили басейн під накриття та декілька крісел зі столом для шашликів. Всюди дуже зелено, ростуть квіти, туї. Клумба біля кожного кута будинку. Ще штучний фонтан для краси і альпійська гірка.
Однак, ми обідали не всередині. Пані Лариса повела нас через садок до літньої кухні. І це був такий контраст – стара, скрипуча підлога. Дерев’яний стіл, у якому хитаються ніжки і ти боїшся, що от-от провалишся. Літають мухи, якісь ще комашки. Вікна деревні, протяг був. То пані Лариса просто дістала якусь ганчірку та підперла вікно:
– Ну все, тепер можна погоститися.
У мене не було вже аж такого апетиту. Дякую, що хоча б нормальний посуд дали. І коли ми їхали додому, то я все-таки наважилася розпитати Колю, що не так з його батьками:
– Чесно, я сам не знаю. Вони кажуть, що будували ту хату для краси і колись житимуть. Однак, там досі спеціально перекрита вода і газ.
– То де твої батьки миються?
– Ну поки тепло, то вони поставили літній душ на дворі, там миються.
– Та в них така розкішна ванна, а вони на дворі, як ті дикуни, миються!
– От і я кажу, що не знаю, чого вони так роблять. Та хата чисто так, аби перед друзями та родичами похизуватися і все.
Я не розумію таку “логіку” батьків. Вони не бідні люди, мають два бізнеси. І досі живуть у старому сараї. А для чого тоді іншу хату будували? На показ сусідам та друзям чи що?
Боюся, аби Коля з часом не взяв з них приклад. Бо я тоді точно втечу від нього якомога далі.
На Вашу думку, це нормальна поведінка у побуті чи пережиток минулого?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!