Я була дуже здивована, коли почула, що старший брат мого Олега, Антон, взагалі не спілкується з мамою. Ну і невістка також не хоче у гості приїздити. Вони навіть навмисне переїхали зі Львова аж в Одесу.
Хоча історія там дуже мутна. Певно, Ірина не знайшла спільної мови зі свекрухою. Жили, як та кішка з собакою, постійно сварилися. Ну мені ж це розповідала Ольга Миронівна, свекруха. Наслухалася багато “хорошого” про Іру. Мало того, пані Ольга підозрювала, що вона дитину не від Антона народила.
– Ну така невістка, що ворогові не побажаєш. Відьма просто! Добре, що ти не така, – солодким голоском говорила Ольга Миронівна.
Мені така поведінка свекрухи дуже імпонувала. Вона добре до мене ставилася, після весілля переїхали жити на її квартиру. Навіть виділила спеціальну кімнату, зробила ремонт. Ми разом вибирали туди меблі та шпалери.
Але потім почалося справжнє пекло. Я зрозуміла, чому Антон та Ірина втекли за тисячі кілометрів від матері.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Пані Ольга перетворилася на справжню мегеру. Все я робила не так – хліб нарізала, масло мастила, яєшню готувала, показово перемивала після мене посуд.
Принижувала мене навіть перед Олегом:
– Ой, вибрав ти таку криворуку жінку. Вона ж не може навіть тарілку помити!
– Мамо, ну що ти таке кажеш? Марта толкова жінка.
– Повір, краще зараз розлучитися, ніж потім страждати.
Наголосила на слові “розлучення”, аби я почула в сусідній кімнаті. Я всіляко старалася якось допомагати їй. І не розуміла, чому свекруха так різко змінила про мене думку. От навіщо спершу називати мене донею, запрошувати жити у квартиру, ремонт робити! А потім ось так обливати брудом. Наче в людини якесь роздвоєння особистості.
Діло доходило до того, що я забирала речі та хотіла поїхати додому. Але Олег шукав мене на вокзалі та просив повернутися.
А поміч прийшла… від Антона та Ірини. Ми приїхали до них у гості, без свекрухи. Вдома у них я відчула такий спокій, тепло, повагу. Ми багато гуляли, сміялися, веселилися, жартували. І якось я поділилася з Іриною переживаннями щодо поведінки свекрухи.
– Ось так живу, наче на каторзі. Ні хвилини спокою!
– Переїжджайте до нас. Квартира велика, 3 кімнати, на всіх вистачить.
Ми з чоловіком наважилися на переїзд. Декілька місяців жили в Антона, потім знайшли окрему квартиру на оренду. А потім вийшло вже й на власне житло назбирати.
Минуло 5 років. Свекруха до нас взагалі не телефонує, от просто викреслила зі свого життя. Ні на дні народження, свята навіть смс не надішле. Нашого сина Андрійка вона бачила раз за все життя, і те, на руках не тримала.
Навіть коли війна почалася, то вона не дзвонила та не цікавилася, як ми. Але нам добре без свекрухи. Є Антона та Ірина, нам так вчотирьох добре.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!