Мені 55. Я вже декілька років живу сама, адже у 2017 році розлучилася. Якщо коротко – чоловік вирішив, що молода коханка набагато краща кандидатка на роль нової жінки.
Тоді наша донька вже була доросла, навчалася в іншому місті. Вона мене найбільше підтримала, щосуботи приїздила додому (а від Києва це майже 5 годин в одну сторону), щоранку та щовечора дзвонила. Навіть відклала зі своєї стипендії гроші та подарувала мені путівку в санаторій у гори.
І от за стільки років я звикла жити сама. У мене свої правила, рутина, харчування, час на відпочинок. Однак, подруги намагалися мене постійно звести з якимось чоловіком. Був і кум, і брат, і сват, і всі принци світу.
Ну і сусідка познайомила мене зі своїм родичем, Василем. Чоловік дуже приємний та хазяйновитий, тоді приходив мені кран лагодити, а я його пригостила борщиком.
Потім Василь зустрічав мене з роботи, завжди приносив як не букет квітів, то якусь шоколадку чи цукерки.
Ну я вирішила знову дати шанс на кохання та запропонувала Василеві переїхати до мене жити. Ох, такого розчарування я давно не відчувала, чесно.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Вже з першого дня Василь вирішив навести “порядок” у моїй квартирі. Там, де завжди охайно стояли мої речі, тепер валялися його брудні шкарпетки чи штани.
Поїв і навіть не міг поставити тарілку в раковину чи помити посуд. І так за день могла назбиратися ціла гора. Навіть просто сполоснути чашку не міг!
У прибиранні Василь був ще тим ледащо. Складалося враження, наче повитирати пилюку – це для нього каторга. Так кривився, коли брав ганчірку в руки. Ну актор, чесно!
Щодо грошей у Василя були свої “правила”. На зарплату купував собі пиво, чипси, ходив з друзями в якісь бари після роботи. Але коли у мене потекла пральна машинка і я попросила купити нові деталі, то Вася ошелешив заявою:
– А чому я повинен вкладати кошти у чужу квартиру? Я ж тут навіть не прописаний! Так, квартирант тимчасовий.
І я зі своєї заначки брала гроші та купувала нам продукти, оплачувала комунальні послуги.
Останньою каплею стала… звичайна вечеря, яку я не встигла приготувати.
Того дня я затрималася на роботі та повернулася аж о 9 вечора. Заходжу додому – а Василь розлігся на дивані, наче султан. Не вистачало тільки хлопчика з опахалом збоку. Холодильник порожній, зате в умивальнику брудний посуд та заляпана плитка
– О, а я тебе зачекався. Що сьогодні на вечерю приготуєш? Картоплю запечену хочу.
– Залюбки, якщо ти допоможеш її хоча б почистити.
– Тю, аби я ще на кухні господарював. Це не моє місце.
– А чиє?
– Твоє.
Я тоді просто взяла всі речі Василя та викинула їх у під’їзд:
– Знаєш, дорогенький, тут тобі не готель! І я тобі не наймичка!
Чесно, мені без Василя набагато легше. От наче скинула з себе тягар. Остаточно переконалася, що всі чоловіки звичайні ледацюги та трутні. Тим паче, скоро моя доня народить і я буду приділяти час онукам. А обслуговувати дорослого чоловік та бути йому за няньку взагалі не хочу!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!