Я познайомилась з Андрієм саме на роботі. Він вражав цілеспрямованістю і розумом. Здавалося, готовий завоювати увесь світ. Ну, як в такого не закохатися? Ми почали зустрічатися. Тоді він і розповів сумну історію свого дитинства.
Андрій народився в багатодітній сім’ї. Мама мала шістьох дітей, і майже всі вони були від різних чоловіків. Утім ненька й далі шукала судженого. Особисте життя займало увесь її час. Діти ходили брудні, в старому дірявому одязі. Врешті вона знову завагітніла. Тоді й вирішила, що стільки дітей їй не треба. І відмовилась від Андрія.
Йому було всього п’ять років. Просто уявіть, він вже все розумів. І любив маму, якою б вона не була. Та почуття маленького виявилися не потрібні.
Хлопчик виріс у дитячому будинку. Йому було дуже важко, інші знущалися з нього, як завжди буває. Нікому не подобався Андрійко, який з усіх сил старався вчитися і зовсім не бешкетував, радше був відлюдником.
Саме неймовірна тяга до науки допомогла йому з медаллю закінчити школу та вступити до університету. Обрав фізичний факультет, який на той час не був популярним. Вже в студентські роки почав працювати. Згодом влаштувався в компанію, де потім ми й познайомились.
Ми зустрічалися кілька років. А тоді Андрій повідомив:
– Треба щось змінювати, рухатися далі!
– Що ти маєш на увазі?
– Я відкрию власну компанію, вже все обміркував. А потім ти станеш моїм партнером І на роботі й в житті. Ти ж вийдеш за мене?
– Оце так романтична пропозиція!
– Е, зажди, всьому свій час.
Впевненість Андрія вражала. Ну і, звичайно, приваблювала. Яка ж жінка не хоче мати поруч амбітного та надійного чоловіка.
Тож тепер ми одружені. Маємо двоє дітей. Я партнер в нашій компанії. Андрій надзвичайно талановитий керівник, йому вдалося зберегти та розвинути бізнес, попри карантин і війну.
І ось того тижня до нашого офісу прийшла якась жінка. Вона мала вигляд безхатька – брудна й неохайна. Чекала на мого Андрій. Врешті він її прийняв. Раптом з кабінету почулися гучні крики:
– Ти власник компанії, багатій, а рідну матір доглядати не хочеш?
– Йди геть, бачити тебе не хочу!
– Я помру і всім скажу, що це ти винен!
Увесь офіс слухав цю сварку. Ніхто не розумів, чому Андрій такий грубий із цією нещасною. З криками жінка пішла геть. Мій чоловік раптово зібрався і кудись поїхав. Побачила я його лише увечері. Тоді й запитала:
– Любий, що сталося? Я так налякалася. Хто ця жінка.
– Та, що мала бути мамою. Але не схотіла.
– І що вона хоче?
– Що-що… Грошей. Вважаю, що я їй винен.
– Але ж вона відмовилась від тебе.
– Отож. Але думає, що якщо я багатий – маю її доглядати. Вона хвора, має рак. Всім дітям, точніше моїм братам і сестрам байдуже. Але й мені однаково. Вона ніхто, зрадниця.
Андрій був надто нервовий. Я вирішила його не чіпати. А зранку запропонувала:
– Послухай, я тебе добре знаю. Ти з цим не зможеш жити. Пропоную такий варіант – я сама поїду до твоєї мами. Перевірю усі документи, дізнаюсь, чи дійсно вона хвора. Якщо так, то я буду платити за лікування. Що думаєш?
– Тобі це треба? Возитися зі такою нахабною людиною.
– Я просто знаю, що так треба.
Того ж дня я поїхала до мами чоловіка, свекрухи, яку я жодного разу не бачила. Жінка жила в жахливих умовах, і, як виявилося, справді мала рак. Я домовилася з нею, що вона не чіпатиме сина, а я влаштую її в спеціальний лікувальний заклад з гарними умовами та належним медичним супроводом.
Хтось скаже, що я не мала втручатися. І ця горе-матір заслуговує на самотність і страждання. Та чи могла я інакше? Як вважаєте?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!