Учні тікали зі школи під час перерви. Я вирішила за ними прослідкувати. А коли побачила, що вони роблять – то аж заплакала!

Цього травня я проходила практику у школі, де колись сама навчалася. Мене направили у 4 клас, там є багато діток. Вони мені одразу сподобалися – такі кумедні, слухняні, розумні. Ще жодного разу на них не кричала і не робила зауваження. 

Звісно, весною всі діти вибігають на вулицю під час обідньої перерви. І мої учні також не затримувалися у класі, одразу кулею вилітали на двір. 

Однак, через декілька днів я помітила, що їх нема на нашому дворі. Раніше хлопці та дівчата гралися у квача, малювали крейдою, стрибали через резинки.

Але потім, як тільки-но продзвенить дзвінок – вони брали свої рюкзаки та вибігали з класу. І великою компанією йшли за школу, до старого корпуса. Часто там “тусуються” старшокласники, палять і ховаються від завуча. 

Тоді я не на жарт запереживала за своїх учнів. Раптом їх побачить директор чи охоронець? То такий скандал буде на цілу школу. Ще й мені добряче влетить, бо за дітками не додивилася. Хто ж має відповідати за їх безпеку? Правильно, вчитель.

І от вирішила за ними прослідкувати. Якраз дзвінок на велику перерву, вона триває 15 хвилин у школі. Всі діти за секунду вибігли, взяли свої рюкзаки. І я тихенько за ними, як той шпигун, побігла. 

А коли побачите, що вони роблять біля того корпуса – то аж розплакалася. Виявляється, що у сусідньому будинку, якраз через дорогу, жили старенькі люди. Бабуся та дідусь з Маріуполя. І мої учні приносили їм їсти. Хтось діставав з рюкзака бутерброди, інші купували їм булочки зі столовки чи брали з дому готовий обід, які батьки давали до школи. 

Вони наче ті малі курчата, обступали стареньких, які сиділи на лавці. Деякі однокласники засікали час на перерву, аби потім не запізнитися на урок. Постояли біля бабусі та дідуся 15 хвилин, потім брали рюкзаки та бігли до класу. 

Це мене дуже розчулило. Я вирішила наступного дня зробити батьківські збори та розповісти про вчинок їх дітей. Звісно, батьки також не знали, що діти носять їжу стареньким. 

Пошепки

– А я думала, що у мого Сергія такий апетит великий, що він просить багато їсти.

– Треба організувати збір, і ще інші класи залучити!

– Я маю знайомих, які готові також допомогти. 

– Мій чоловік працює в аптеці, треба запитати, які ліки взяти стареньким. 

За день ми зібрали багато грошей, потім батьки ще принесли продукти та ліки. І все віддали стареньким, які мешкали біля школи. Діти особисто хотіли занести їм всі пакунки. 

– Господи, спасибі, люди добрі. Ми би пропали без цих діток, чесно, – плакала бабуся. 

На останньому дзвонику директор особисто подякувала всім, хто долучився до такої доброї справи. І ще дала кожному учневі з мого класу грамоту за доброту. Я тоді неймовірно пишалася дітками, от просто словами не можу передати, як було приємно. 

Тому, любі батьки, бабусі чи дідусі – виховуйте правильно своїх дітей. І не забувайте разом робити добро та допомагати тим, хто цього потребує. Особливо у такий складний для всіх час. У єдності наша сила і скоро настане перемога! 

Діти правильно зробили? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!