Сьогодні хотіла б звернутися до всіх жінок, які стоять на роздоріжжі. Прошу вас, благаю, не варто руйнувати свою сім’ю, якщо є за що вчепитися. Особливо, коли вас разом тримають дітки.
Прикро, що мені цього раніше ніхто не сказав.
Одружилася я дуже швидко. У 20 років уже пішла під вінець. Так, це не 17 і не 18, але все ж таки я не мала ніякого підґрунтя, щоб народжувати дітей чи жити із чоловіком. Хоча тоді мене це мало цікавило. Ось так я завагітніла. А потім народила доню. Спершу все складалося непогано. А потім я все частіше почала помічати, що мій чоловік пропадає у барах з друзями. Усе рідше приділяє увагу мені та дитині. Через це почалися непорозуміння. Ми все більше лаялися. Хоча попри це жили, як усі інші сім’ї. Не краще і не гірше.
Хоч у відносинах почали остигати одне до одного. Я все менше цікавилася, як у нього справи, а він все рідше проявляв увагу та турботу. Приємних моментів у спільному житті ставало все менше. Через це, гадаю, я й пішла на зраду. Точніше, у мене просто з’явилися стосунки на стороні, бо парою із законним чоловіком я нас не вважала. Взагалі мені здавалося, що гірше вже не буде. І єдиний мій вихід – піти із сім’ї та почати все із самого початку. А що ж? Хто мені заробоняє7 Не зупиняли мене ні роки шлюбу, ні маленька дитина.
Довго тягнути не хотіла. Майже одразу все розповіла чоловікові. Мовляв, до тебе більше нічого не відчуваю і хочу жити з іншим. Сама подала на розлучення. І перша перешкода, з якою я зіткнулася – моя доня не захотіла переїжджати зі мною. Вона сказала, що залишиться зі своїм батьком.
Тоді мене це не бентежило. Я думала, що рано чи пізно їй все одно захочеться до мами, тобто до мене, і ми возз’єднаємося. Я влаштуюся, заберу її до себе і ми заживемо навіть краще, ніж колись.
Але цього не сталося. Ми тільки віддалилися, бо бачилися тільки один раз на весь тиждень.
Боляче це усвідомлювати. Але все одно я завжди рада її бачити. постійно задарюю подарунками, приділяю їй максимум уваги і таке інше.
Щодо особистого.
Я з’їхалася з коханцем. Спочатку все було чудово. Ми добре ставилися одне до одного. Також я ладнала із його синочком. певною мірою бачила в ньому свою доню.
Але минуло вже три роки і я почала помічати за собою, що дедалі менше хочу сидіти з дитиною. Я злюся навіть на дрібниці. Через це і з чоловіком стосунки більш напружені.
Ось наведу вам приклад: син поїв і накришив, або забруднився, або лінується робити уроки, або намалював малюнок – криво та некрасиво – і в мене просто здають нерви. Я не хочу його обіймати, турбуватися про нього і робити все те, що робила б його рідна мати.
Але це не тому, що я погана мати, а тому що дитина чужа. Так. Оскільки для власної доні я готова на все. Її я дуже люблю. Мені приємно купувати їй іграшки, канцелярію, одяг, гостинці. Я багато з нею гулю, жартую, веселюся. Для неї мені взагалі нічого не шкода. А ось із пасинком усе зовсім по-іншому. Я не бачу в хлопчикові своїх рис, тому вважаю його чужим. До того ж так воно і є. Мені якось огидно доглядати за чужою дитиною. Це тільки зайві нагадування про перший шлюб коханого. Або ж в мені вмикаються ревнощі, оскільки доня жити зі мною відмовляється. А мені так цього хотілося б.
І знаєте, що найдивніше? Колись подібні думки від інших матусь я засуджувала. Мовляв, це ж діти? У чому вони винні? Їх просто потрібно любити і все. Але зараз розумію, що по-справжньому любити своїх дітей зможуть тільки рідні батьки. Більше вони нікому й не будуть потрібними.
А я скоїла велику помилку. Я зруйнувала сім’ю. Утратила довіру доні. І навряд чи мені колись вдасться відновити хороші відносини з нею. Зараз почуваюся справжньою мачухою. І розумію, що не зможу довго мучити себе та чужого малюка. Та й взагалі у цій ситуації винна тільки я і ніхто більше.
Прикро, але я не можу терпіти чужу дитину. І не думаю, що колись це мине. Зараз думаю про те, щоб піти і з цієї сім’ї і не мучити нікого. Боюся тільки, що повторю власні помилки. Вирішила ще трохи почекати, а тоді дати відповідь самій собі, чи потрібно мені ці все взагалі.
А що ви зробили б на місці жінки?
Чи є в цьому її вина?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!