Хочу поділитися з вами ситуацією, яка трапилася в моєму житті. Можливо, комусь з вас вона допоможе зробити правильні висновки.
А річ у тому, що на пенсії я взагалі не щаслива – відчувають себе покинутою і нікому не потрібною. Лише зараз я зрозуміла, що ніколи не отримувала підтримки від рідних, ні від батьків, ні від чоловіка, а зараз. Завжди наодинці вирішувала свої проблеми, допомагала ще й іншим. Просто коли ти молода і сповнена сил, то так цього не помічаєш. А коли стаєш немічною, то усвідомлюєш, що поруч немає людини, яка готова подати руку, допомогти. Добре, що у мене є донька, яка в потрібний момент завжди поруч…
Я все життя важко працювала, спершу ще проживала з чоловіком, народила двоє дітей: сина і доньку. Коли діти були підлітками, чоловік завів роман з моєю подругою. Коли я дізналася, то одразу подала на розлучення. Колишній виплачував аліменти й інколи бували періоди, що лише вони і рятували нашу сім’ю. Я просто попала під скорочення на фірмі й довгий час не могла знайти собі роботу. Але це ми теж якось пережили, діти повиростали, закінчили інститути, поодружувалися.
Донька у мене виросла справжньою красунею, з дитинства була допитлива, любила дізнаватися щось нове. Люди навідує мене частенько, приносить щось смачненьке, ми разом прибираємо. Інколи присилає онуків, коли потрібно в магазин сходити, або ще щось принести. Та що казати, навіть чоловік Люди не проти допомагати мені, він нещодавно придбав мені новий телевізор, щоб я могла дивитися різні відео на Ютубі. Ну загалом, дуже вдячна долі, що подарувала мені таку дитину.
Але от син – повна протилежність. Телефонував до мене раніше лише тоді, коли йому треба було кошти. Все життя живе на кредитах, дружина вже втретє вагітна – за всі роки спільного життя, вона ще не була на роботі. Ну я туди не пхаюся, це його сім’я, нехай живе, як знає. От я одного вечора зрозуміла, що не спілкувалася з сином вже два тижні, набираю його номер, а мене щось постійно скидує. Онук сказав, що мене заблокували.
Я дуже переживала, плакала, не могла зрозуміти, в чому я перед ним завинила. Одного дня до мене прийшло осяяння: я нічого йому поганого не зробила, а просто стала не потрібна. Відколи я на пенсії, то не можу дати йому гроші, ну а тоді навіщо зі мною спілкуватися? Дуже гірко це усвідомлювати, виховувала і сина, і доньку однаково, але в один момент він вирішив відмовитися від рідної матері.
Нещодавно я вирішила: оформлюю заповіт, щоб все отримала моя донька. Я знаю багато таких історій, як діти забувають про батьків, а потім з’являються, щоб отримати житло. Тому все, що я маю, то віддам своїй доньці. Вона дуже турботлива, і я впевнена, що залишиться зі мною до кінця. Не хочу, щоб вона потім відчувала несправедливість через те, що на половину спадку буде претендувати брат.
Чи буде рішення жінки справедливим?
Що можете їй порадити?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!