– Усі батьки дарують дітям квартири, а ви допомогти не хочете! Вам просто плювати на онуків. – Ліза зателефонувала в істериці, а тоді ще й почала погрожувати

 – Миколо, ми вже не молоді, багато працювали все життя. Думаю, заслуговуємо на власний дім!

 – Гарна ідея! Але ж це величезні гроші.

 – Продамо квартиру і пошукаємо щось недороге. Племінниця працює рієлтором – допоможе.

Колись я думала, що купівля будинку зробить мене щасливою. Але все вийшло зовсім навпаки. 

Для нас знайшли невеличку гарну хатинку в передмісті. Свою квартиру виставили на продаж. Та син, коли про це дізнався – оскаженів. Він зателефонував з криками:

 – Яке ви маєте право продавати квартиру без нашого відома.

 – Вася, але ж ти дорослий? Ліза теж! У вас власні сім’ї. Працюйте – і все у вас буде.

Та він образився. Заспокоївся лишень коли будинок побачив.

 – Це дійсно гарний дім. Земля тут золота. Можна такого набудувати.

 – Та хіба ж нам багато треба? Переробимо горище, додамо дві кімнати, аби ви могли в нас гостювати й все добре буде. 

Чоловік мій все життя будівельником працював, руки в нього золоті. Тож він самотужки переробив будинок. Вийшла чудова велика оселя, фактично двоповерхова з великою верандою і балконом. Гості не приховували захоплення:

 – Та у вас тут панський маєток. Ще й ділянка, сад.

 Не приховували емоцій і діти. Коли ми влаштували входини, вони просто за столом почали обговорювати, як можна переробити дім на дві сім’ї, і як би добре їм тут було. Я думала, що все те фантазії. Та раптом донечка сказала:

 – А їй богу, нащо вам така велика хата? Уступіть її нам з Василем. Дітям буде добре на природі.

 – Донечко, але ж ти знаєш, як довго ми мріяли про власний будинок. 

Пошепки

 – А ви подумайте, як тут вам самотньо буде. Звикли ж у квартирі.

Я думала, що усе це жарти. Всі роз’їхалися – і забули. Але де там! Наступного дня зателефонував син. Вони з Лізою вже все вирішили і спланували, яким буде їх новий дім. Вася пояснював, що йому важко оплачувати оренду квартири, а його сестра вже не може жити зі свекрухою. Тож ми, як батьки, маємо зрозуміти й віддати будинок їм. Я не витримала і спитала сина:

 – А де ж ми будемо жити? Ти подумав!

 – Звичайно, я знайшов невеличку квартиру, віддають за безцінь. Щоправда, потрібен ремонт. Але ж тато справиться. 

 – Але в нас немає грошей ні на яку квартиру.

 – Ви можете взяти кредит під заставу цього ж житла!

 – Щоб потім залишитися і без грошей, і без квартири?

 – Та не переймайся, все віддасте.

 – Ні сину, такий варіант нам не підходить.

На кілька днів все затихло. А потім зателефонувала Ліза. Вона відразу почала кричати:

– Усі батьки дарують дітям квартири, а ви допомогти не хочете! Вам просто плювати на онуків.

 – Доню, ну що ти таке кажеш. Беріть кредит ви, а ми допоможемо виплачувати. Не можемо ж ми на старості на вулиці залишитися!

 – Ну, щоб ви знали – не віддасте хату – забудьте про онуків.

Я не знала, як реагувати на ці слова. Просто завершила виклик. Не знаю, як передати свій розпач. Що за дітей я виростила. Хоча й мені прикро, що не змогла придбати для них житло. Що мені робити? Чи може краще уступити? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

IrynaS
Adblock
detector