Усі кепкували над молодим санітром, який довго доглядав самотню бабусю в лікарні, але зрештою їм стало зовсім не смішно

Сашко втратив батьків, коли був ще зовсім маленьким. Він одразу потрапив у дитячий будинок, адже інших родичів у нього також не було. Хлопчик часто згадував свою маму з татом, що викликало смуток й сльози. 

Дитина не могла звикнути до нових умов життя й відчувала себе покинутою. Тим паче атмосфера дитячого будинку змушувала ставати борцем з навколишнім світом. Адже там кожен відповідав сам за себе й усе вирішувалося через силу. Ні на кого не можна було покластися, а виживали ті, хто не проявляв слабину. 

Щодо Сашка то він був “домашнім” хлопчиком, який нічого не знав про жорстокість та агресію. Звісно, колектив не сприйняв його. Над ним сміялися й кепкували, але він продовжував залишатися добрим, мрійливим і людяним.

Однак Олександр все частіше залишався у своєму вигаданому світі, щоб уникати негативу. 

Єдиною розрадою стала вихователька Ніна Єфремівна. Це була літня жінка, яка любила дітей. Вона шкодувала самотніх малюків й часто пригощала їх солодощами.

Зі Сашком у баби Ніни був особливий зв’язок. Хлопчик прикипів до неї всім серцем, а вона потайки давала йому ласощі й читала казки. Натомість він обіймав виховательку й шепотів:

– Коли я виросту і розбагатію, то заберу вас у свій власний дім!

Від цих слів Ніні Єфремівні хотілося плакати, адже їй було шкода самотнього Сашка.

З часом хлопець виріс, а літня жінка пішла на той світ. Проте навіть навчаючись у медичному коледжі, він пам’ятав про бабусю Ніну. Саме вона допомогла йому залишитися таким же чуйним і милосердним. Професію також обирав за покликом серця, аби допомагати іншим людям.

Сашко поєднував пари з роботою в лікарні. Він був санітаром, але мріяв закінчити медичний інститут і стати лікарем. 

В одній з палат лежала старенька бабуся Ганна Борисівна. Вона була самотньою, тому Сашко по-особливому доглядав за нею. Йому здавалося, що у такий спосіб він віддає свій борг перед вихователькою Ніною Єфремівною. 

Якось юнак наважився запитати в пацієнтки:

– Ганно Борисівно, а чому ніхто вас не провідує?

– Бо я абсолютно одна. У мене немає ні чоловіка, ні дітей. Усі вони на тому світі чекають на мене.

– Що ж ви таке говорите? Вам ще жити й жити. Я обов’язково подбаю про вас після виписки. 

– Сашо, а чому ти так багато уваги приділяєш мені?

– Мені приємно знаходитися поруч з вами. 

– Ти перебільшуєш. Я навіть не маю жодної цікавої історії, яку б могла розповісти. 

Проте Сашко вірив, що турбота й теплі слова можуть вилікувати і навіть продовжити людське життя.

Згодом однокурсники хлопця також почали проходити практику в лікарні. Вони бачили, як він доглядає за Ганною Борисівною й постійно жартували з цього. Сашка огорнули знайомі відчуття, які він вже пережив у своєму дитинстві. 

Проте зважати на чужу думку юнак не збирався. Його хвилювало лише благополуччя старенької, якій не можна було хвилюватися. 

Одного разу Маринка вирішила посміятися з літньої жінки:

– І чого ти проводиш стільки часу з цією старою? Вона пообіцяла заповіт на тебе скласти?

– Ех, Марино, ти ніколи мене зрозумієш. Хіба тобі щось відомо про душевну доброту, вірність та милосердя?

Дівчина була вражена такою благородною відповіддю, тому вирішила більше ніколи не зачіпати цю тему. 

Насправді ж Марині дуже подобався Сашко. Вона ніколи не страждала від дефіциту чоловічої уваги, але саме цьому хлопцю було байдуже на неї. Її навіть злило те, що якась старенька бабуся проводить з ним набагато більше часу. 

Тим часом Сашко вперто продовжував йти до своєї мети. Він всіляко заощаджував гроші на навчання в медичному, аби в майбутньому стати кардіологом. 

Під час чергової зміни у лікарні хлопець пішов в палату до Ганни Борисівни, але її там не було. 

– А де Ганна Борисівна? Її виписали? Чому ж мене не попередили? Я б з речами допоміг…

– На жаль, вона не поїхала додому. Вночі трапився напад і бабуся померла…

Хлопець не міг в це повірити, адже ще вчора вони планували разом піти на прогулянку в парк, а вже сьогодні старенької не стало…

Після короткого заціпеніння Сашко отямився й задумався, хто ж подає про похорон жінки, якщо вона була абсолютно самотньою? Він зібрався з думками і пішов до головного лікаря, який пояснив йому, що можна зробити. 

Хлопець вирішив, що поховає Ганну Борисівну своїм коштом. Він навіть не пошкодував заощаджень, які призначалися на навчання. 

Той день був спокійним й сонячним. Сашко стояв над могилою жінки, яка стала йому рідною. Раптом хтось доторкнувся до його плеча. 

– Привіт. Співчуваю тобі. Я знаю. що у вас з цією бабусею були особливі стосунки, – сказала Марина. 

– Дякую… – прошепотів юнак. 

– І вибач мені за всі жарти. Я дійсно багатьох речей не розуміла. Можна тепер побути з тобою чи краще залишити тебе наодинці?

– Залишайся, – погодився Сашко.

Молоді стояли, не зронивши ні слова. у кожного в голові крутилися свої думки. 

З того часу Марина почала спілкуватися з Сашком. Згодом їхні дружні відносини переросли в романтичні, а через рік пара вирішила одружитися. На весілля молоді не мали грошей, тому святкувати вирішили вдома, приготувавши смачну вечерю.

Їх перервав стукіт у двері, хоча гостей не планувалося. 

Незнайомець вручив Сашкові лист від…Ганни Борисівни. Хлопець відкрив його й почав читати: “Дорогенький мій, якщо ти тримаєш у руках цей лист, то я пішла на той світ пів року тому. Дякую тобі за те, був поруч. Ти став мені рідними сином. За своє добре серце ти заслуговуєш лише найкращого”.

Сльози котилися градом, тому далі Сашко читати не міг. Він попросив, аби Марина поглянула, що там.

– Ганна Борисівна переписала на тебе усе своє майно. Тепер ти власник її будинку, дачі та банківського рахунку. Сашо, тобі треба йти до нотаріуса, – здивована відказала дівчина. 

Зрештою, молоді влаштували весільну церемонію у своєму новому домі, куди запросили близьких друзів. 

А як часто ви безкорисливо допомагаєте іншим людям? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Vasylyna
Adblock
detector