У мене завжди були складні стосунки з мамою. Характери в нас дуже схожі, тому вживатися в одній квартирі ми не можемо. Рішення проблеми я знайшла швидко: закінчила школу, подорослішала та й поїхала навчатися в інше місто.
Але нещодавно мені стало дуже важко на душі через події, які у світі відбуваються. Тому я пішла до психолога. І там мені сказали, що більшість проблем у моїй голові – через погане спілкування з мамою!
Взяти хоча б роботу.
Щоразу, коли я змінюю роботу, я починаю дуже тепло ставитись до своїх керівників. Мені хочеться, аби вони мене хвалили, підтримували, вірили в мене… А як тільки розумію, що мені цього не дають, звільняюсь і починаю шукати для себе нове місце. І якщо іноді хотіти визнання від керівника – нормально, то в мене це вже виходить за всякі нормальні межі. А все це йде ще з дитинства! Колись я не отримала від мами потрібної кількості любові, тому тепер страждаю…
Така ж ситуація в стосунках.
Як тільки я починаю стосунки з кимось, мені хочеться бути для цієї людини пупом землі. Але жоден із чоловіків не може дати мені тієї ніжності, турботи і уваги, якої я хочу. І знаєте, що тоді стається? Правильно, я кидаю цю людину і знову йду на пошуки…
Якщо вас зацікавила ця стаття, читайте більше за посиланням: https://t.me/+On4TH8CvEjplMjA6
А ще це дуже погано впливатиме на моїх дітей.
Коли я сама стану мамою, мені треба буде давати своїй дитині власну любов, материнську ласку… Та замість цього я можу почати вимагати цього від них! Нічим хорошим це не закінчується: з’являється гіперопіка, діти маму починають ненавидіти, а мама – страждає.
Причина деяких наших проблем у житті – спроби знайти мамину підтримку в чужих людях. Але ж звідки їй там взятися, якщо мама в нас одна-єдина?
І не завжди в таких проблемах винна тільки мама! Адже дуже часто саме діти псують нормальні стосунки в родині.
Подумайте самі: з чого складається наше життя?
Ми народжуємось, повністю залежимо від батьків, любимо їх, поважаємо… А тоді починається підлітковий вік. З нас вилазять усі образи, усі негативні емоції, які весь цей час ми не випускали назовні. І ми починаємо дорікати мамі за всі помилки, які вона могла зробити. Думаємо, що самі такого ніколи в житті не допустимо…
А потім вириваємося в чуже місто, отримуємо там освіту, набираємось розуму, стаємо дорослими. У житті починаються перші невдачі, перші серйозні складнощі. І що ми тоді робимо? Правильно: згадуємо усе, що мама робила не так, і звинувачуємо її у всіх смертних гріхах.
І це дуже страшна помилка! Під час таких сварок і докорів розривається оцей важливий зв’язок доньки і матері. Ми віддаляємось, перестаємо одне одного відчувати і наповнюємось негативною енергетикою.
Але не забувайте, що кожна жінка – продовження своєї мами!
Мама пожертвувала своїм тілом, своєю красою, аби дати нам життя. Мама не досипала ночей, прокидалась ще вдосвіта, аби тільки знати, що з нами все добре. Мама навчила говорити, ходити, любити, розуміти… Без мами ми нічого не варті!
І навіть якщо вам здається, що ваша мама не така, не ідеальна, не правильна – викидайте ці думки з голови. Навчіться її сприймати такою, якою вона є. Справжньою. Лише так ви зможете досягнути внутрішньої гармонії і розібратися з тарганами у своїй голові.
Ще більше життєвих історій читайте за посиланням: https://t.me/+ip4OLY7feqc1OTQy
А які у вас стосунки з мамою? Діліться в коментарях!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!